шия

ШИ́Я, ї, ж.

1. Частина тіла людини та більшості тварин, що з’єднує голову з тулубом.

Лошата підняли голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на міцних шиях (Коцюб., II, 1955, 393);

Лейтенант, помітно посоліднішав. Шию тримав рівно, хрящуватий кадик туго випинався з-під коміра (Гончар, III, 1959, 213);

Голова.. сполучена в ящірки з тулубом за допомогою шиї (Зоол., 1957, 97);

*Образно. Коли тіні поволі гусли, спокійна затока надівала на шию разок дорогого намиста — неаполітанських вогнів (Коцюб., II, 1955, 29б);

*У порівн. Розлилась Рось рукавами й рукавцями.., то вигинаючи воду, наче шию лебедину, то розбиваючи її білими краплями в білій легкій, як пух, піні (Н.-Лев., І, 1956, 51).

∆ Бу́ти на ши́ї — те саме, що Сиді́ти на ши́ї ( див. сиді́ти).

— Була вже одна трясця на моїй шиї,— насуплюється Юхрим (Стельмах, І, 1962, 258);

Ви́снути на ши́ю див. ви́снути¹;

Ви́сунути ши́ю з ярма́; Ски́нути ярмо́ з ши́ї:

а) визволитися з неволі, звільнитися від залежності.

Коли Остап.. здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували йому, але далі спочуття діло не йшло (Коцюб., І, 1955, 339);

[Неофіт-раб:] Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї (Л. Укр., II, 1951, 238);

б) позбутися чогось обтяжливого;

Ви́турити в ши́ю див. виту́рювати;

Во́ляча ши́я див. во́лячий;

В (у) ши́ю — грубо випровадити, вигнати.

[Xрапко:] Скажи їм (людям);

хто з грошима — хай іде, а хто без грошей — у шию! (Мирний, V, 1955,122);

Гна́ти (виганя́ти, виго́нити, ви́гнати, ви́турити і т. ін.) в три ши́ї див. три;

Гна́ти в ши́ю див. гна́ти;

Гну́ти ши́ю див. гну́ти;

Дістава́ти (діста́ти) по ши́ї — бути битим; одержувати покарання;

За ши́ю не ллє див. ли́ти;

За ши́ю (па́дати, си́патися і т. ін.) — за комір (падати, сипатися і т. ін.).

Кулі впивалися в стіну над головою, і штукатурка сипалась йому за шию (Гончар, III, 1959, 146);

Краплі дощу дріботіли йому [Хомі] по картузику, потрапляючи іноді й за шию (Тют., Вир, 1964, 84);

Зверну́ти ши́ю див. зверта́ти;

Згина́ти (зігну́ти) ши́ю див. згина́ти;

Зла́зити (зліза́ти, злі́зти) з ши́ї див. зла́зити¹;

Злама́ти [собі́] ши́ю див. зла́мувати;

Ми́лити ши́ю див. ми́лити;

Наклада́ти (накла́сти, надіва́ти, наді́ти) ярмо́ на [свою́] ши́ю див. ярмо́;

Накла́сти (надава́ти, да́ти і т. ін.) по ши́ї (в ши́ю) кому — побити когось.

[Тиміш:] А спробуєм гукнуть, То в шию накладуть (Кроп., V, 1959, 596);

[Платон Гаврилович (грізно до Дороша):] Ей ти, чорток [чорте], хочеш, щоб я тобі по шиї надавав? (Вас., III, 1960, 146);

Нами́лити ши́ю див. нами́лювати;

Намива́ти (нам’я́ти, наби́ти і т. ін.) ши́ю кому — те саме, що Намина́ти (нам’я́ти) боки́ ( див. намина́ти).

Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Янов., II, 1958,147);

На свою́ (мою, твою́ і т. ін.) ши́ю; Собі́ на ши́ю — на чиюсь відповідальність, обтяжуючи когось.

Спершу дядько.. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, .. та все до його, па його шию, об’їдати та оббирати (Мирний, І, 1954, 91);

— І сівба, і переселення — все на мою шию (Тют., Вир, 1964, 172);

Парубок завів Степаниду до своєї матері, а восени й одружився на вдовиці, і довго чудувалося село, як славний, з ремеслом у руці хлопець, за якого залюбки пішла б усяка дівчина, міг узяти на свою шию аж семеро дітей (Стельмах, II, 1962, 362);

Насіда́ти на ши́ю див. насіда́ти;

На ши́ю ві́шатися див. ві́шатися;

Петлю́ (зашмо́рг) на ши́ю [наклада́ти, накла́сти, накида́ти, наки́нути і т. ін.) — кінчати життя самогубством; вішатися.

Не легко без грошей. Саме легше петлю на шию або з мосту та в воду (Тесл., З книги життя, 1949, 88);

Та й за голяка також не варт іти заміж. Ліпше петлю на шию та відразу вмерти, аніж у злиднях щодня конати (Март., Тв., 1954, 338);

— Я краще зашморг накину собі на шию, ніж піду у ваші покої! — озвалась Наталка і гірко-гірко захлипала (Добр., Очак. розмир, 1962, 25);

Петля́ (арка́н і т. ін.) на ши́ю

— про неволю, цілковиту залежність від когось. — Вчись, Романе, пізнавати панську лихоманку наживи. З неї почала витися петля на людську шию (Стельмах, І, 1962, 351);

[Хмельницький:] Я знаю, дружба з ханом — це аркан на шию (Корн., І, 1955, 228);

Підставля́ти (підста́вити, дава́ти, да́ти і т. ін.) ши́ю [в ярмо́, під ярмо́]:

а) брати на себе чиїсь обов’язки, відповідальність тощо, обтяжуючи себе.

— Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! (Вовчок, І, 1955, 89);

б) ставити себе у цілковиту залежність від когось.

А генерал.. не дожидає, поки піщанська громада самохіть підставить під ярмо шию (Мирний, І, 1949, 189);

Повиса́ти (пови́снути) на ши́ї (на ши́ю) див. повиса́ти;

Пові́ситися на ши́ю див. пові́ситися;

Погна́ти в ши́ю див. погна́ти;

По [са́му, самі́сіньку] ши́ю:

а) (у сполуч. з дієсл.) дуже глибоко занурившись у що-небудь.

Скочив я в воду; думав, буде мені по шию, але примічаю, що ногами дна не достаю та все тону глибше (Н.-Лсв., VI, 1966, 94);

— Лаяв? — Ні, говорив тільки, що корови по шиї в грязюці стоять (Тют., Вир, 1964, 111);

Варто лише кому збитись убік на кілька кроків, і вже він провалюється по саму шию (Гончар-II, 1959, 417);

б) дуже багато.

— Роботи в мене по самісіньку шию (Н.-Лев., V. 1966, 251);

По ши́ю в борга́х — дуже багато грошей винен.

Колісник по коліна в трісках, по шию в боргах (Укр.. присл.., 1963, 94);

Сиді́ти на ши́ї див. сиді́ти;

Сіда́ти (сі́сти) на ши́ю кому. а) ставати чиїмось утриманцем, обтяжувати когось турботами про себе.

[Xуса:] Тоді згадала, що є ще тута десь твій чоловік, то час уже йому на шию сісти, проциндривши весь посаг свій? (Л. Укр., III, 1952, 165);

"Та що ж це, справді, я каліка. Щоб друзям та на шию сів?" (Воскр., І всерйоз.., 1960, 60);

— Людські діти самі на себе гроші заробляють, а цей сів мені верхи на шию і злізати не думає?! (Тют., Вир, 1964, 255);

б) ставити когось в залежність від себе, підкоряти своєму впливові, силі.

— їм тільки спусти, так вони й на шию сядуть, багатирня чортова! (Головко, II, 1957, 243);

— Ти, Юрку, не журися, не всі дівчата так думають. Можеш швидко знайти собі таку, яка сяде тобі на шию і поганятиме на правах жінки (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 118);

Скрути́ти [собі́] ши́ю — те саме, що Злама́ти [собі́] ши́ю ( див. зла́мувати);

Стромля́ти ши́ю в зашмо́рг (ярмо́ і т. ін.) див. стромля́ти;

Схиля́ти (схили́ти) ши́ю див. схиля́ти;

Ши́я — хоч обі́ддя гни́— про кремезну, сильну людину.

Сама [Олена] товста, як бодня, а шия — хоч обіддя гни (Н.-Лев., II, 1956, 265);

Ярмо́ (хому́т, цеп і т. ін.) на ши́ї в кого: а) хтось перебуває в неволі, в цілковитій залежності.-

Куди ж я піду?— питаю. — То вже твоє діло, — одказує [пан]. — Цеп же,-кажу,-.у мене на шиї прикований (Мирний, III, 1954, 166);

б) про щось обтяжливе для когось.

Ті чотири десятини ще не його, це ще хомут на шиї, поки виплатять за них в банк! (Головко, II, 1957, 513).

2. розм. Вузька частина якогось предмета, споруди І т. ін.

Кайдаш підвів очі і глянув на комин, на шию коло комина, під шиєю була дірка на піч (Н.-Лев., II, 1956, 352);

Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест (Свидн., Люборацькі, 1955, 20);

Складається [ліра] з таких основних частин: корпусу з додатком ("шиєю"), кілків для натягування струн, клавіатури з кришкою, коробки з дерев’яним коліщам та підгрифа (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 119);

Обабіч вулиці величезні крани повертали свої довгі, витягнуті шиї, підіймаючи вгору і опускаючи на високі поверхи штабелі дощок, контейнери цегли, залізні балки, готові рами вікон (Собко, Стадіон, 1954, 139).