1. Приповідки або українсько-народня філософія

шия

Аби шия, а ярмо найдеться.

Завжди знайдуться люди, які захочуть скористати з тебе.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шия — Карк, жм. гамалик, ФР. потилиця <н. гнати в шию>, шийка, шияка Словник синонімів Караванського
  2. шия — I брижі (за брижі вхопити), в'язи, загривок, карк, шийка, шияка II див. потилиця Словник синонімів Вусика
  3. шия — [шийа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. шия — (зад.) карк, гамалик Словник чужослів Павло Штепа
  5. шия — ШИ́Я, ї, ж. 1. Частина тіла людини та більшості тварин, що з'єднує голову з тулубом. Лошата підняли голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на міцних шиях (М. Коцюбинський); Лейтенант, помітно посоліднішав. Словник української мови у 20 томах
  6. шия — ши́я іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  7. шия — Ї, ч. і ж. Вірний друг. Він моя давня надійна шия. Словник сучасного українського сленгу
  8. шия — -ї, ж. 1》 Частина тіла людини та більшості тварин, що з'єднує голову з тулубом. Гнати в шию — беззастережно виганяти когось (перев. з роботи). 2》 розм. Вузька частина якогось предмета, споруди тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. шия — везти́ на ши́ї кого. Дуже багато працювати на кого-, що-небудь, утримувати когось своєю працею. — На шиї правління везеш, воно тобі покаже карбованець, а в кишеню візьме десять. Та хто ж ти такий, голова чи хвіст? (Григорій Тютюнник). Фразеологічний словник української мови
  10. шия — ШИ́Я (частина людського тіла), КАРК розм., В'Я́ЗИ розм., ГАМАЛИ́К діал. Комір кітеля ледве сходиться на в'язистій шиї (О. Гончар); Через три роки після захоплення київського столу Святослав помер від болячки на карку (П. Словник синонімів української мови
  11. шия — Ши́я, ши́ї, ши́єю; ши́ї, ший Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. шия — ШИ́Я, ї, ж. 1. Частина тіла людини та більшості тварин, що з’єднує голову з тулубом. Лошата підняли голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на міцних шиях (Коцюб., II, 1955, 393); Лейтенант, помітно посоліднішав. Словник української мови в 11 томах
  13. шия — шия (шийка) 1. Глухий, без світлових прорізів циліндричний або багатогранний барабан християнської церкви, що знаходиться під банею. 2. Вузька частина бійниці. Архітектура і монументальне мистецтво
  14. шия — Шия, шиї ж. 1) Шея. Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Шия — хоч обіддя гни, — такая толстая. Ном. № 8595. 2) Часть печи надъ коміном. Чуб. VII. 381. 3) Часть топора. см. сокира. Шух. І. 175. ум. шийка, ши́єчка. Словник української мови Грінченка