шостий

ШО́СТИЙ, а, е. Числівник порядковий, відповідний до кількісного числівника шість.

О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати (Мирний, І, 1949, 388);

Пять днів шукав потім Глушак останнього диверсанта… Тільки па шостий день, дослідивши тайгову ріку, звірині й мисливські стежки, помітив Глушак вдалині людську постать (Довж., І, 1958, 104);

// у знач. ім. шо́ста, тої, ж. Година, що настає після п’ятої.

Певна вже шоста!.. Засвічую свічку — ну, так і є: доходить шоста (Коцюб., II, 1955, 252);

Пробило шосту, коли Кравчинський відклав останню сторінку (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 193);

Було пів на шосту. Сонце-щойно зійшло (Гончар, III, 1959, 412).

∆ Шо́сте чуття́ див. чуття́.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шостий — див. шістка Словник синонімів Вусика
  2. шостий — [шостией] м. (на) -стому/-с'т'ім, мн. -с'т'і Орфоепічний словник української мови
  3. шостий — ШО́СТИЙ, а, е. Числівник порядковий, який відповідає кількісному числівнику шість. О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати (Панас Мирний); Пять днів шукав потім Глушак останнього диверсанта... Словник української мови у 20 томах
  4. шостий — шо́стий числівник порядковий Орфографічний словник української мови
  5. шостий — Ого, ч., див. шістка. Словник сучасного українського сленгу
  6. шостий — -а, -е. Словник жарґонної лексики української мови
  7. шостий — -а, -е. Числ. порядк., відповідний до кільк. числ. шість. || у знач. ім. шоста, -тої, ж. Година, що настає після п'ятої. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. шостий — вси́пати по пе́рше (по шо́сте) число́ кому і без додатка. Суворо покарати, провчити кого-небудь. — Кинувся кожен: де Маковей? Де телефоніст? Розшукати негайно! Всипати по перше число! (О. Гончар); — Я вам покажу “точно”! — спалахнув Гречкун. Фразеологічний словник української мови
  9. шостий — Шо́стий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. шостий — Шо́стий, -а, -е числ. Шестой. Два стоїть, два лежить, п'ятий ходить і шостого водить. Ном. Словник української мови Грінченка