шпортатися

ШПО́РТАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.

1. Копатися, ритися в чому-небудь пухкому, сипкому; длубатися.

Одного разу, шпортаючись у саду, Демид побачив, що до його йшла мати, а з нею якась селянська жінка (Гр., II, 1963, 62);

Він вхопив патичок і почав шпортатися в дуплі, забитому сухим торішнім листям (Кол., Терен.., 1959, 133);

// Шукати, перебираючи, ворушачи що-небудь.

Інспектор.. допив склянку й почав чогось шпортатись у свому портфелику, а далі скочив, наміряючись іти в клас (Дн. Чайка, Тв., 1960, 101);

Щось пригадав [Панас], швидко зіскакує з полу, біжить за стіл і починає шпортатись по книжках (Вас., III, 1960, 248).

2. перен. Займатися якою-небудь копіткою справою.

Крістабель, зітхнувши, починає шпортатись по хаті, прибираючи (Л. Укр., III, 1952, 9);

Часом, як Малашка шпортається по хаті, Христя візьметься шити або прясти (Григ., Вибр., 1959, 207);

// Робити що-небудь дуже повільно або невміло; возитися, порпатися.

Коло машини метушились люди, шпортався заклопотаний слюсар (Фр., II, 1950, 374);

Знадвору хтось поволі шпортався біля замка (Досв., Гюлле, 1961, 53);

Марко чогось підозріло шпортався біля свого рюкзака (Трубл., II, 1955, 28).

3. Зачіпаючи за що-небудь ногами під час ходіння, втрачати рівновагу; спотикатися.

Жменяк шпортався, заплітав ногами, падав на коліна, тут же підводився і йшов далі (Томч., Жменяки, 1964, 258);

-Х-у-р-р-р!— І зграя сірих розбишак з цвірінчанням знялася в повітря. І одночасно, наче сполохана гороб’ячим гвалтом, зірвалася з місця і Христя і, притьмом шпортаючись драними чоботятами в копкому снігу, побігла геть (Речм., Весн. грози, 1961, 74).