шпортатися

ШПО́РТАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.

1. Копатися, ритися в чому-небудь пухкому, сипкому; длубатися.

Одного разу, шпортаючись у саду, Демид побачив, що до його [нього] йшла мати, а з нею якась селянська жінка (Б. Грінченко);

Він вхопив патичок і почав шпортатися в дуплі, забитому сухим торішнім листям (П. Колесник);

// Шукати, перебираючи, ворушачи що-небудь.

Інспектор .. допив склянку й почав чогось шпортатись у свому портфелику, а далі скочив, наміряючись іти в клас (Дніпрова Чайка);

Щось пригадав [Панас], швидко зіскакує з полу, біжить за стіл і починає шпортатись по книжках (С. Васильченко).

2. перен. Займатися якою-небудь копіткою справою.

Крістабель, зітхнувши, починає шпортатись по хаті, прибираючи (Леся Українка);

Часом, як Малашка шпортається по хаті, Христя візьметься шити або прясти (Грицько Григоренко);

// Робити що-небудь дуже повільно або невміло; возитися, порпатися.

Коло машини метушились люди, шпортався заклопотаний слюсар (І. Франко);

Знадвору хтось поволі шпортався біля замка (Олесь Досвітній);

Марко чогось підозріло шпортався біля свого рюкзака (М. Трублаїні).

3. Зачіпаючи за що-небудь ногами під час ходіння, втрачати рівновагу; спотикатися.

Жменяк шпортався, заплітав ногами, падав на коліна, тут же підводився і йшов далі (М. Томчаній);

– Х-у-р-р-р! – І зграя сірих розбишак з цвірінчанням знялася в повітря. І одночасно, наче сполохана гороб'ячим ґвалтом, зірвалася з місця і Христя і, притьмом шпортаючись драними чоботятами в копкому снігу, побігла геть (В. Речмедін).