щулитися

ЩУ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, недок.

1. Згинатися, скорчуватися, горбитися від чогось (холоду, хвороби і т. ін.); зіщулюватися.

На підстилці щулилася дівчина. Гайсин теж відчув, як холод проймає все його тіло (Панч, На калин. мості, 1965, 117);

З кожним вибухом снаряда десь поблизу розвалища, в якому містилася ця операційна, присутні щулилися, позираючи на стелю підвалу (Ле, Право.., 1957, 173);

Сторожі біля крамниць щулилися від нудьги (Коп., Десятикласники, 1938, 296);

*Образно. Кружляє над осокором гайвороння, все не обсядеться на ніч. Щуляться під вітром хати, блимають червоними вікнами (Мушк., Серце.., 1962, 190);

// перен. Виявляти нерішучість, вагаючись, ніяковіючи.

Гості стояли коло порога й щулились перед таким значним кумом, неначе поприлипали до стіни та до дверей (Н.-Лев., VII, 1966, 98);

Він завжди щулиться і перед зборщиком [збирачем], і перед соцьким, і перед економом (Стельмах, І, 1962, 359).

2. Те саме, що мру́житися.

Попід тинами та по дворах вигрівалися проти сонця чоловіки в білих сорочках. Ліниві й веселі очі їхні щулились проти сонця, а мова гула спокійно й поважно (Вас., І, 1959, 265);

Очі грали і солодко щулилися (Хотк., II, 1966, 52).

3. Притискатися до голови (про вуха).

Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші… Хвилина — і табун мов буря понесла (Рильський, І, 1960, 257);

// Притискати вуха до голови (про тварину).

Хомин жеребчик, незважаючи на те, що мило з нього облітало шматтями, раз у раз щулився і завзято, по-собачому, клацав зубами то в бік Романового коня, то в бік Маковейового (Гончар, 1959, 304).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

щулитися

Значення в інших словниках