1. Словник української мови в 11 томах

щучин

ЩУ́ЧИН, а, е. Прикм. до щу́ка; належний щуці.

Ми приперли волочок до берега і живо підняли його весь над воду. Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (Фр., III, 1950, 336).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. щучин — ЩУ́ЧИН, а, е. Прикм. до щу́ка; належний щуці. Ми приперли волочок до берега і живо підняли його весь над воду. Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (І. Франко). Словник української мови у 20 томах
  2. щучин — щу́чин прикметник Орфографічний словник української мови
  3. щучин — -а, -е. Прикм. до щука. || Належний щуці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. щучин — Щу́чин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. щучин — Щу́чин, -на, -не Принадлежащій щукѣ. Зуби щучини. Мил. М. 55. Щучина голова. Рудч. Ск. І. 81. Словник української мови Грінченка