щучин
ЩУ́ЧИН, а, е.
Прикм. до щу́ка; належний щуці.
Ми приперли волочок до берега і живо підняли його весь над воду. Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (І. Франко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- щучин — щу́чин прикметник Орфографічний словник української мови
- щучин — -а, -е. Прикм. до щука. || Належний щуці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- щучин — Щу́чин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- щучин — ЩУ́ЧИН, а, е. Прикм. до щу́ка; належний щуці. Ми приперли волочок до берега і живо підняли його весь над воду. Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (Фр., III, 1950, 336). Словник української мови в 11 томах
- щучин — Щу́чин, -на, -не Принадлежащій щукѣ. Зуби щучини. Мил. М. 55. Щучина голова. Рудч. Ск. І. 81. Словник української мови Грінченка