яково

ЯКОВО́.

1. присл. пит., заст. Як ( див. як²).

Яково-то йому, голубчику мойому, у тій дорозі буде? (Барв., Опов.., 1902, 140);

Підняла очі Горпина, а в очах сльози. — Ми-то перетерпимо,— каже,— а дитина як? Яково їй терпіти? (Гр., І, 1963, 252);

// Скільки.

На плацу зібралась купка людей, дві якісь жінки плакали, виглядаючи своїх поміж парами в кайданах. Яково лихих, розпачливих голів пройшло поміж тими парами (Вовчок, І, 1955, 363).

2. спол. з’ясувальний. Приєднує підрядні додаткові речення.

Як став він говорити, яково важко у чужих людей жити та яково сумно, почала тоді дівчина знов сильно й гірко плакати (Вовчок, І, 1955, 350).