1. Словник української мови в 11 томах

іжиця

І́ЖИЦЯ, і, ж. Назва останньої літери (у) церковнослов’янської й старої російської абетки, що позначала звук «і».

Він [учитель] учив читать, писать Через іжицю і ять (Воронько, Тепло.., 1959, 36);

*У порівн. Балабуха осміхнувся. В його рот розтягся, а по обидва боки рота з’явились по два пружки, неначе по дві іжиці (Н.-Лев., III, 1956, 19).

◊ Прописа́ти і́жицю кому, заст.— зробити суворе зауваження, вилаяти, відшмагати.

Треба б йому іжицю прописать (Номис, 1864, № 13637).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. іжиця — -і, ж. Назва останньої літери (у) церковнослов'янської й старої російської абетки, що позначала звук "і". Прописати іжицю кому заст. — зробити суворе зауваження, вилаяти, відшмагати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. іжиця — і́жиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. іжиця — від а́за до і́жиці, книжн. Від початку до кінця; все. — Все перевірено — від аза до іжиці. Здається, план повинен удатись (З газети). Фразеологічний словник української мови
  4. іжиця — І́жиця, -ці, -цею; і́жиці, і́жиць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)