1. Словник української мови в 11 томах

ізгой

ІЗГО́Й, я, ч. У Київській Русі — людина, що вийшла зі свого колишнього суспільного стану у зв’язку з викупом із холопства, розоренням і т. ін.

Значну групу феодально залежного населення [Київської Русі] становили також ізгої — люди, які не мали засобів виробництва для ведення власного господарства (Іст. УРСР, І, 1953, 65).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ізгой — Знедолена людина, якої відцуралося суспільство; вигнанець. Перші відомості про І. містяться у “Руській правді”, де ізгойство фігурує як юридичний інститут. Більшість І. Словник із соціальної роботи
  2. ізгой — Вигнанець, див. остракізм Словник чужослів Павло Штепа
  3. ізгой — ізго́й іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. ізгой — -я, ч. 1》 У Київській Русі – людина, що вийшла зі свого колишнього суспільного стану у зв'язку з викупом із холопства, розоренням і т. ін. 2》 Людина, що стоїть поза якимсь середовищем, суспільством, відкинута ними; відщепенець; вигнанець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. ізгой — У княжу добу особа, що з різних причин втратила попередній соціальний статус, вільна людина, яка перебувала під опікою Церкви; устав кн. Всеволода (XII ст.) зараховував до і. Універсальний словник-енциклопедія
  6. ізгой — Ізго́й, -го́я; ізго́ї, -го́їв (гр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)