1. Словник української мови в 11 томах

імбир

ІМБИ́Р, у, ч. Тропічна трав’яниста рослина, м’ясисте кореневище якої багате ефірними оліями;

// Прянощі, вигот. з цього кореневища.

Імбир — це висушений корінь тропічної рослини, яка культивується в Азії (Укр. страви, 1957, 345);

Пиво, заправлене імбиром і різними прянощами, вийшло напрочуд смачне (Тулуб, Людолови, II, 1957, 81).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. імбир — імби́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. імбир — -у, ч. Тропічна трав'яниста рослина, м'ясисте кореневище якої багате на ефірні олії. || Прянощі, вигот. з цього кореневища. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. імбир — імби́р, інби́р (нім. Ingbeer, від лат. zingiber, з інд. мов) багаторічна тропічна рослина родини імбірних. Культивують. Кореневище І. застосовують як прянощі. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. імбир — 1. рід багаторічних рослин родини імбирних; бл. 85 видів, що дико ростуть у тропічній Азії, Пн. Австралії; суцвіття у вигляді колосу; м'ясисте кореневище і. Універсальний словник-енциклопедія