імбир
1. рід багаторічних рослин родини імбирних; бл. 85 видів, що дико ростуть у тропічній Азії, Пн. Австралії; суцвіття у вигляді колосу; м'ясисте кореневище і. лікарського є джерелом ефірних масел для фармакологічної промисловості, його їдять у сирому вигляді або використовують як приправу; 2. пряна приправа з різким запахом і смаком; одержують із висушених кореневищ (інколи змелених на порошок) і. лікарського; використовується як додаток до тіста, лікерів, пива. 
Джерело:
Універсальний словник-енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- імбир — імби́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- імбир — -у, ч. Тропічна трав'яниста рослина, м'ясисте кореневище якої багате на ефірні олії. || Прянощі, вигот. з цього кореневища. Великий тлумачний словник сучасної мови
- імбир — імби́р, інби́р (нім. Ingbeer, від лат. zingiber, з інд. мов) багаторічна тропічна рослина родини імбірних. Культивують. Кореневище І. застосовують як прянощі. Словник іншомовних слів Мельничука
- імбир — ІМБИ́Р, у, ч. Тропічна трав’яниста рослина, м’ясисте кореневище якої багате ефірними оліями; // Прянощі, вигот. з цього кореневища. Імбир — це висушений корінь тропічної рослини, яка культивується в Азії (Укр. Словник української мови в 11 томах