1. Словник української мови в 11 томах

імперативний

ІМПЕРАТИ́ВНИЙ, а, е.

1. книжн. Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий.

На імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко (Смолич, Мир.., 1958, 88);

Можна було б згадати тут неповторне лукавство вишнівської усмішки, що так різниться від імперативних, вольових інтонацій сатири Маяковського (Рад. літ-во, 4, 1963, 25).

2. грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.).

Імперативна форма дієслова.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. імперативний — (тон) наказовий, зверхній, владний. Словник синонімів Караванського
  2. імперативний — Наказовий, обов'язковий, конечний, остаточно, невідклично, див. категорично Словник чужослів Павло Штепа
  3. імперативний — НАКАЗО́ВИЙ (про голос, тон, команду тощо — який містить у собі наказ); ІМПЕРАТИ́ВНИЙ книжн. (який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання). — Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки (О. Словник синонімів української мови
  4. імперативний — Імперати́вний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. імперативний — рос. императивный (латин. ітрегаїтіз) — 1. Владний, наказовий. 2. У юриспруденції — не дає можливості вибору. Eкономічна енциклопедія
  6. імперативний — імперати́вний прикметник Орфографічний словник української мови
  7. імперативний — імперати́вний (лат. imperativus) владний, наказовий; ¤ і. мандат – обов’язковий до виконання наказ виборців своєму депутату. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. імперативний — -а, -е. 1》 Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. Імперативний мандат — обов'язковий до виконання наказ виборців своєму депутату. 2》 грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.). Імперативна форма дієслова. Великий тлумачний словник сучасної мови