імперативний

Значення в інших словниках

1. імперативний — Наказовий, обов'язковий, конечний, остаточно, невідклично, див. категорично Словник чужослів Павло Штепа
2. імперативний — рос. императивный (латин. ітрегаїтіз) — 1. Владний, наказовий. 2. У юриспруденції — не дає можливості вибору. Eкономічна енциклопедія
3. імперативний — імперати́вний прикметник Орфографічний словник української мови
4. імперативний — -а, -е. 1》 Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. Імперативний мандат — обов'язковий до виконання наказ виборців своєму депутату. 2》 грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.). Імперативна форма дієслова. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. імперативний — імперати́вний (лат. imperativus) владний, наказовий; ¤ і. мандат – обов’язковий до виконання наказ виборців своєму депутату. Словник іншомовних слів Мельничука
6. імперативний — НАКАЗО́ВИЙ (про голос, тон, команду тощо — який містить у собі наказ); ІМПЕРАТИ́ВНИЙ книжн. (який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання). — Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки (О. Словник синонімів української мови
7. імперативний — Імперати́вний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. імперативний — ІМПЕРАТИ́ВНИЙ, а, е. 1. книжн. Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. На імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко (Смолич, Мир.. Словник української мови в 11 томах