імпровізувати

ІМПРОВІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.

1. Складати який-небудь твір (пісню, вірш і т. ін.) під час виконання, виголошувати промову тощо без попереднього підготування.

Колективна творчість — це творення гуртом.. Так творили свої пісні і мотиви первісні дикуни, що в пориві спільного екстазу імпровізували строфу за строфою (Еллан, II, 1958, 66);

Вони [вівчарі] не співали завченого, а вільно імпровізували, передаючи те, що бачили (Гжицький, Опришки, 1962, 23);

// Говорити те, що спадає на думку; вигадувати.

— Яка я гарна! Яка я пишна в золотих сережках, в брильянтах! Як блищить золото!..— співала Антося, імпровізуючи слова (Н.-Лев., IV, 1956, 186);

Я починав імпровізувати, плутаючись у подробицях (Донч., VI, 1957, 621).

2. перен. Робити, влаштовувати що-небудь нашвидку, без попереднього підготування.

Я імпровізую убрання хат з папороті, зілля і т. п. (Л. Укр., V, 1956, 148).