1. Словник української мови в 11 томах

іно

ІНО (ЙНО), діал.

1. присл. Тільки, лише.

Не уродить сова сокола — іно таке, як сама... (Номис, 1864, № 7152);

— А скільки ж то, боже мій, бачив я таких, що в них іно скибочка того поля, а сім’я велика... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109).

2. спол. Тільки, як тільки.

— Іно я наклала в тарілку пирогів і взялась сметану збирати, аж і паннунця над’їхали (Іван Франко, III, 1950, 431);

Завтра, іно розвидниться, встане Харитя, нагодує маму.., візьме серп і піде в поле (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. іно — Іно: — Іно що: тільки що [45] Словник з творів Івана Франка
  2. іно — іно́ 1 прислівник тільки, лише незмінювана словникова одиниця діал. іно́ 2 сполучник як тільки незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
  3. іно — і́но́ тільки (м, ст): – Ти диви, Франю! – дивується Ірка. – Усі вже знають, що наша Дзвінка вже в десятій клясі, іно Адьо, її рідний тато, сі дивує, коли-то дитина дівкою виросла! (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. іно — Інакше Словник застарілих та маловживаних слів
  5. іно — І́но, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. іно — Іно нар. Только, лишь. Чуб. II. 50. Грин. III. 203. Все може нагородитися, іно страх 2 ніколи. Ном. № 4399. Не прийшла ні снідати, ні обідати, іно пришила роду одвідати. Чуб. III. 124. Словник української мови Грінченка