1. Словник української мови в 11 томах

інтерпункція

ІНТЕРПУ́НКЦІЯ, ї, ж.

1. Розставляння розділових знаків у писемній мові.

2. Те саме, що пунктуа́ція.

Правопис і інтерпункцію лишаю тут і скрізь далі таку, як в оригіналі (Фр., XVI, 1955, 357).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. інтерпункція — Інтерпу́нкція: — пунктуація [53] — розділові знаки [49] — розставлення розділових знаків [42] Словник з творів Івана Франка
  2. інтерпункція — див. пунктуація Словник чужослів Павло Штепа
  3. інтерпункція — інтерпу́нкція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. інтерпункція — -ї, ж. 1》 Розставляння розділових знаків у писемній мові. 2》 Те саме, що пунктуація. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. інтерпункція — Сукупність письмових знаків: крапка /./, кома /,/, двокрапка /:/, крапка з комою /;/, знак запитання /?/, знак оклику /!/, три крапки /.../, тире /-/, лапки /""/, дужки /()/. Універсальний словник-енциклопедія