іржання
ІРЖА́ННЯ, рідше РЖА́ННЯ, я, с.
1. Крик коня.
Тут ржання кінське з тупотнею, Там.. гомін з стукотнею (Котл., І, 1952, 233);
Знадвору долітало іржання коней, яких конюхи гнали на пашу (Фр., І, 1955, 66);
З вечірньою зорею спускали з конов’язі лошат, і вони з веселим заливчастим іржанням мчали до своїх маток (Тулуб, В степу.., 1964, 119).
2. перен., зневажл. Голосний, нестримний, різкий сміх, регіт.
З веселою розмовою тихо посувалась юрма з гори в долину, коли з юрми враз розлягся характерний не то крик, не то іржання: — І-го-гоо!.. (Коцюб., І, 1955, 236);
Вони [хлопці] вибігають на шлях і, намагаючись якомога більше здіймати куряви, з іржанням гасають по дорозі (Багмут, Опов., 1959, 11).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- іржання — [іржан':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
- іржання — іржа́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- іржання — рідше ржання, -я, с. 1》 Крик коня. 2》 перен., зневажл. Голосний, нестримний, різкий сміх, регіт. Великий тлумачний словник сучасної мови
- іржання — СМІХ, СМІ́ШКИ мн., розм., СМІХОТНЯ́ розм. підсил.; ХИ́ХОНЬКИ мн., розм. (тихий сміх); РЕ́ГІТ, РЕГІТНЯ́, РЕГОТНЯ́ підсил. розм., ГОГОТА́ННЯ підсил. розм., ГОГОТІ́ННЯ підсил. розм., ІРЖА́ННЯ зневажл. (нестримний голосний сміх). Словник синонімів української мови
- іржання — Ржа́ння і іржа́ння, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)