барліг

БАРЛІ́Г зневажл. (неохайне, брудне житло або постіль), БЕРЛО́ГА зневажл. рідше, ЛІ́ГВО зневажл. Арсен згадував необачне вторгнення в брудний барліг Сачка, де зазнав приниження і образи (Л. Дмитерко); На тих полах покотом спали бурлаки й бурлачки, розкидавши на барлозі драні свитки й кожухи (І. Нечуй-Левицький); Один Бог знає, скільки та хата переховала всякого темного й лихого люду, що ховався в цій берлозі (Панас Мирний); — ..Ой, та який же в нас розгардіяш!.. "Типове холостяцьке лігво", як каже наша хазяйка, — заметушився він, намагаючись за одним махом перетворити "лігво" в пристойне людське житло (З. Тулуб).

ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕ розм., ДО́МА розм., МЕ́ШКАННЯ діал., ЖИТВО́ діал., СЕЛИ́ТЬБА заст.; ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́ зневажл. (тісне, темне); АПАРТАМЕ́НТИ (надто просторе). Світле, чисте, життєрадісне житло прикрашує й облагороджує наш побут (Я. Качура); Навіщо у старій та вогкій хаті жити, коли є нова, суха, простора та ясна оселя? (Л. Яновська); Набрали хлопців до бригади, дали їм сяке-таке помешкання (О. Лупій); Радісні вигуки наповнили дім (Ю. Смолич); Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський); Покинула знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); — Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги! (І. Нечуй-Левицький); Андрій, відколи жив, не бачив такого поганого мешкання (І. Франко); Хата здалася Христі великим льохом, а не людським житвом (Панас Мирний); — Де ті людські селитьби, де той народ, що.. оселяв колись родючу землю (М. Коцюбинський); Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. — От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (З. Тулуб); Озлився (дід Маківка) на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив (М. Чабанівський); Тут було побудовано дачі обласного керівництва.. розкіш апартаментів доморощеного панства по-особливому сприймається на тлі убозтва державної наукової установи (з журналу). — Пор. 1. барлі́г, халу́па.

КАЛЮ́ЖА (заглибина в ґрунті, наповнена водою або іншою рідиною); БАРЛІ́Г (заглибина з гряззю); БАЮ́РА (велика, глибока заглибина, вибоїна); КОВБА́НЯ, КАЛАБА́НЯ розм., КАЛАБА́ТИНА діал., БАКА́Й діал., КОВТЬО́БА діал. (глибока вибоїна з водою, гряззю). Один пастушок наглядів калюжу під вербами. Ми побігли до тієї калюжки, пообмазувались чорною гряззю (І. Нечуй-Левицький); Валяється, як свиня в барлозі (М. Номис); Тонка плівка криги затягувала баюри у лісових хащах (Н. Рибак); Раптом на дорозі Іван побачив старого бойка, що загруз своїм возом у баюрі (П. Колесник); На дорогу з чийогось двору, хрюкаючи, направилась свиня, лягла в ковбаню (А. Шиян); Виходив (Гриць) перед хату.., ставав собі коло калабані, що з неї воду кури п'ють, та й торкотів (Лесь Мартович); Одинока жаба вилізла з калабатини (М. Коцюбинський); А деякі шофери то й самі норовили грюкнути машиною в бакай коло своєї хати чи біля воріт куми (В. Кучер); А вже кабана то шукай де-небудь біля ковтьоби (Словник Б. Грінченка).

ЛІ́ГВО (заглиблення або інше місце в землі, де живе тварина), ЛІ́ГВИЩЕ, ТИ́РЛО, ЛЕГО́ВИЩЕ діал.; КУБЛО́ (також заглиблення для плазунів); КУ́БЛИЩЕ, БАРЛІ́Г, БАРЛО́ГА, ГАЙНО́ розм., ГА́ВРА діал., МА́ТОЧНИК діал. (лігво ведмедя); ВОВКІВНЯ́ (вовче лігво). Не можна, ясна річ, залишати в спокої вовчі лігва і самих вовків, цих ворогів нашого господарства... (Остап Вишня); Потім гукнув Жайсака, щоб він показав Шевченкові і його товаришеві місця вовчих лігвищ (З. Тулуб); Отут саме вовче тирло (Словник Б. Грінченка); Нараз тут перед ними щось зашелестіло, — мабуть, звір якийсь підкинувся, виполошений із свого леговища (І. Франко); Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (О. Донченко); На віддалі тридцяти кроків піднявся з барлога величезний ведмідь (В. Гжицький); З диких ломів, з гайна, встає на задні лаби ведмідь (М. Коцюбинський); Знов загриміли ще з більшою силою жуброві роги, розносячи тривогу в сумрачні медведячі гаври (І. Франко); — Тату, там у вовчім яру у вовківні двоє коней збахтажено (Марко Вовчок).

ПО́СТІЛЬ (місце, призначене або приготовлене для спання), ПОСТЕ́ЛЯ, ОДР заст., уроч., ОДРИ́НА заст., уроч., ЛО́ЖЕ (ЛО́ЖА) заст., поет. В печері по один бік під стіною лежала купа сухого жовтого листу; то була Кривоносова постіль (І. Нечуй-Левицький); Давид майже завжди прокидається одразу, але, підвівшись з постелі, знову припадає до неї і пірнає в напівзабуття (М. Стельмах); Юрба хвилюється, і мчить Туди, де на одрі високім Лежить на ковдрі парчевій Княжна весь час у сні глибокім (переклад М. Терещенка); — Із.. злота Зробим ми тобі одрину І наб'єм м'яким лататтям Та горицвітом перину (Я. Щоголів); Побачив (Сивоок), що майже все приміщення займає широке ложе (П. Загребельний); Милого ложа — міх да рогожа — То мені постіль гожа; Хоч твердо спати, да легко здихати, Що є з ким розмовляти (пісня). — Пор. 1. барлі́г, лі́жко.