батьки

БАТЬКИ́ мн. (батько й мати) БА́ТЬКО-МА́ТИ розм., ОТЕ́ЦЬ-МА́ТИ фольк., ОТЕ́ЦЬ-НЕ́НЬКА фольк.; СТАРІ́ мн., розм. (про старших віком батьків). — Аж перед Різдвом знову ж таки на ярмарку здибалися мої старі з батьками Тетяни (М. Стельмах); — Іване! Це ти, наш Іваночку! — бігли до нього батько-мати, дід, баба, сестри (О. Довженко); "Ой, час-пора, отець-мати, Поблагословить, Ой, час-пора молоденькій Та гіллячко звить!" (Леся Українка); А хто перекаже отцю-неньці про смерть їхнього сина, хто потішить бідну жінку, діточок дрібних? (М. Коцюбинський)

ПРЕ́ДКИ перев. мн. (старші родичі по висхідній лінії з боку матері або батька; ті, від кого веде свій початок рід), ДІДИ́, БАТЬКИ́, ПРА́ДІДИ, ПРАБАТЬКИ, ПРА́ЩУРИ, ПРАРО́ДИЧІ, ПРАПРЕ́ДКИ підсил., ПРАПРА́ДІДИ підсил., ПРАПРА́ЩУРИ підсил., ПРАОТЦІ́ заст., уроч. (дуже давні родичі, родоначальники). В школі і в житті ми узнавали, яка прекрасна наша Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками (П. Панч); Гей, було це за дідів, Ні, брешу — за прадідів: За царя старого Хмеля (І. Манжура); Рід наш увесь ходючий, батьки й прабатьки: та й Данилко, мабуть, ходитиме, доки й ноги не відпадуть (Ю. Яновський); Глухомань віків, забобони пращурів дзвенять в словах дівчинки, яка свято вірить і в іорданську воду, і в чудодійне зілля (М. Стельмах); Тепер не знаю і не відаю, Де був я, за якою віддаллю, Та знаю, що мої прародичі шуміли в цій темнавій обочі (Д. Павличко); Ми туди, як птиці, линемо, Де прапрадідів добро, Де рядами тополиними Облямований Дніпро (М. Рильський); Оживить живеє слово Рідну Україну, і праправнуки згадають Прапращурів діло, і промовить до них в полі Усяка могила! (П. Куліш); "Невірні гнізда позвивали, Де наші праотці жили! (переклад П. Грабовського).