белькнути

БО́ВКНУТИ розм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИ розм., БЕ́ЛЬКНУТИ розм., БО́ВТНУТИ розм., ЛЯ́ПНУТИ розм., ЛЯ́СНУТИ розм. рідше, СКАЗОНУ́ТИ розм., СПЛЕСКА́ТИ розм., БА́ХНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., ЗМОРО́ЗИТИ підсил. розм. — Недок.: бо́вкати, бе́вкати, ля́пати, ля́скати. Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? (І. Нечуй-Левицький); — Скажи, що маю повідомити щось важливе. Тільки дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (М. Чабанівський); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко); — Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх (о. Артемія і Сусану Уласівну) при кому? — сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький); — А це ти вже, Дем'яновичу, і зовсім хтозна-що говориш. Не подумавши, ляпнув (А. Головко); — Що ж до партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це (Л. Смілянський); (7-й парубок:) Іноді таке неподобне сплеще (Соломія), що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (М.Кропивницький); Він ... часом таке бахне, що всіх зіб'є з пантелику (П. Колесник); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: — Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко). — Пор. сказа́ти.