бик

I. БИК (самець корови); БУГА́Й (племінний бик); ВІЛ, КРУТОРО́ГІ мн., фольк. (кастрований бик, якого використовують як тяглову силу); ТУР (вимерлий дикий бик). В артільному дворі біля волярні Тимко побачив розлиганих биків (Григорій Тютюнник); Широким.. шляхом тягнеться валка чумацьких маж. Круторогі ступають поважно (В. Самійленко).

ОПО́РА спец. (елемент споруди або машини для підтримання несучих конструкцій, пристроїв і т. ін.), ПІДПО́РА, СТОВП, СТОЯ́К, СТОЯ́Н розм.; БИК перев. мн. (масивні опори, на яких тримається міст); ПІ́ЛЕРС (стояк, що підтримує палубу судна). Міст складається з опор і пролітних будов (з наукової літератури); Яхта стала під мостом, прибита хвилею до однієї з підпор (Л. Дмитерко); Магазин — се була величезна шопа: дах, опертий на стовпах, без стін (І. Франко); Весь вироблений простір (у шахті).. закріплюється дерев'яними або металевими стояками (з журналу); Біля яблуні неподалік звелася на високих стоянах нова хата (І. Цюпа); Залізничний міст на кам'яних биках.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бик — бик 1 іменник чоловічого роду, істота тварина бик 2 іменник чоловічого роду опора бик 3 іменник чоловічого роду казан рідко Орфографічний словник української мови
  2. бик — БИК – ВІЛ Бик, -а. 1. Велика свійська рогата тварина – самець, бугай, а також самець деяких порід диких рогатих тварин. Якось забрела череда, бик став бутіти й рити рогами кучугуру (О. Літературне слововживання
  3. бик — I -а, ч. 1》 Велика свійська рогата тварина; самець корів. || Самець деяких порід диких рогатих тварин. 2》 Назва робочої тварини; віл. 3》 мн. бики, -ів. Назва підродини великих жуйних ссавців, до якої належать тур, бізон, зубр, буфало та ін. II див. бики. III -а, ч., заст. Великий казан. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бик — Бугай, віл 1. (безрогий) герун, гулавий 2. (великорогий) кайла, рогаль, рогань, турко (головатий) рега (грубоногий) кодій (козячі роги) козій (кривоногий) швейнога (малий) гостяк, гузок (однояйцевий) магро (пасмитий) муруга... Словник чужослів Павло Штепа
  5. бик — БИК¹, а́, ч. 1. Велика свійська парнокопита жуйна тварина родини порожнисторогих, яка утворює разом з вимерлими дикими биками і турами рід справжніх биків. Міняй бики на воли, аби дома не були (П. Словник української мови у 20 томах
  6. бик — бик 1. бик ◊ з бика́ впа́сти 1. збожеволіти (ст)|| = засвіркувати 2. сказати щось недоречне (ст) ◊ трима́й бики́ вул. зупинись, пригальмуй (ст): Гальт, гальт, сестро, кажу, тримай бики, ми ще не жонаті і ще не маємо дітей, і ще не знати... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. бик — Бика в'яжуть воловодом, а чоловіка словом. Різниця між фізичним та моральним обов'язком і відвічальністю. Бика голова не боліла, як корова телля родила. Докір марнотравному, який не здає собі справи, як тяжко треба було працювати, аби придбати те, що є. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. бик — А, ч. 1. Людина, що віддає перевагу силі перед розумом. Не переживайте, народ! То ж звичайнісінькі сільські бики (Л. Дереш). 2. Невисокого розумового рівня, але агресивна, самовпевнена людина. Словник сучасного українського сленгу
  9. бик — (-а) ч. 1. крим. Фізично сильний чоловік У мене завжди було не менше двох "биків", яким я непогано платив за кожну проведену операцію (ПіК, 2001, № 12). БСРЖ, 85; ЯБМ, 1, 143. 2. мол., зневажл. Словник жарґонної лексики української мови
  10. бик — бра́ти / взя́ти бика́ за ро́ги. Починати діяти з головного, енергійно, рішуче. Мало, Микито, зробив, можна було більше і краще, треба було тільки сміливіше брати бика за роги (О. Фразеологічний словник української мови
  11. бик — БИК¹, а́, ч. 1. Велика свійська рогата тварина; самець корови. Міняй бики на воли, аби дома не були (Чуб., І, 1872, 272); Племінний бик; *У порівн. [Люди:] Та ну не бришкай!... Словник української мови в 11 томах
  12. бик — 1. Проміжна підпора моста. 2. Контрфорс, виконаний з каменя чи дерева. 3. Інколи, назва дерев'яної крокви двосхилого даху. 4. Головна стіна домни. Архітектура і монументальне мистецтво
  13. бик — Бик, -ка м. 1) Быкъ (молодой, кастрированный). До чого бик навик, того і волом схоче. Фр. Пр. 27. Міняй бики на воли, аби дома не були. Чуб. І. 272. 2) — дикий = олень. Вх. Пч. ІІ. 6. 3) насѣк. Lucanus cervus, жукъ олень. Вх. Пч. ІІ. 27. Словник української мови Грінченка