благати

БЛАГА́ТИ (пильно, невідступно, пристрасно просити), ЗАКЛИНА́ТИ підсил., МОЛИ́ТИ підсил.; МОЛИ́ТИСЯ підсил. розм., ПРОСИ́ТИСЯ розм. (благати про співчуття, милосердя і т. ін.); УПРО́ШУВАТИ (ВПРО́ШУВАТИ), УПРО́ХУВАТИ (ВПРО́ХУВАТИ) (пильно і тривалий час просити). — Док.: ублага́ти (вблага́ти), умоли́ти (вмоли́ти), упроси́ти (впроси́ти), упроха́ти (впроха́ти). — Євгеніє! Женю!.. Боже мій, таки стрілися!.. Я благав про це долю — і ось, нарешті (А. Хорунжий); О, постійте, сестри! Вас прохаю я, заклинаю вас, скажіть мені: чи не стріли ви мого коханого на стежках, розмаяних вві сні? (Н. Забіла); Просив, молив (Олексій), щоб вона (Галочка) виплакала своє горе, що після того їй легше буде, щоб не душила своєї журби (Г. Квітка-Основ'яненко); І просилася, і молилася: "Пусти мене, старий діду, На вулицю погулять!" (І. Котляревський); — Тебе, наша княгине, ні впросити, ні вблагати, — не споглянеш, не подивишся (Ганна Барвінок); Упрохали мене товариші стать в голові діла (М. Кропивницький). — Пор. 1. проси́ти.

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.

УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ) (впливати словами, просити згодитися на що-небудь), ПЕРЕКО́НУВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ до чого, на що, з інфін. і без додатка, СХИЛЯ́ТИ до чого, УГОВО́РЮВАТИ (ВГОВО́РЮВАТИ) розм., УГОВОРЯ́ТИ (ВГОВОРЯ́ТИ) розм. рідше, АГІТУВА́ТИ розм., ОБРОБЛЯ́ТИ розм., ЄДНА́ТИ заст.; УСОВІЩА́ТИ (ВСОВІЩА́ТИ), УГО́ВКУВАТИ (ВГО́ВКУВАТИ) розм., УГО́ВТУВАТИ (ВГО́ВТУВАТИ), УРЕЗО́НЮВАТИ розм., УЛА́МУВАТИ розм., ОБЛА́МУВАТИ рідше, УГРУЩА́ТИ (ВГРУЩА́ТИ) діал. (з докорами, пересилюючи опір); УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ), УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ), ЗМА́НЮВАТИ (з лестощами, обіцянками). — Док.: умо́вити (вмовити), перекона́ти, намо́вити, схили́ти, уговори́ти (вговори́ти), загітува́ти, оброби́ти, уго́вкати (вговкати), уго́втати (вго́втати), урезо́нити, улама́ти, облама́ти, улести́ти (влестити), змани́ти. Старости робили своє діло; вони умовляли, уговорювали.. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко); Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Панас Мирний); — Під школу нам згодиться палац, — завзято переконував хліборобів Олександр Палійчук (М. Стельмах); — Намовляйте до повстання старого й малого (І. Нечуй-Левицький); Як стара не вговоряла Катрю, не послухала дівчина (Марко Вовчок); — Та як він скаже, коли не знає? — уговкували Анну жінки (І. Франко); — Вона кого хочеш уговтає, — засміялася Христя (В. Кучер); Навіть коли батько або мати урезонюють її, вона здатна таке бовкнути, від чого немов кістка стає тобі поперек горла (Ю. Шовкопляс); Уламати старого Зубківського було нелегко (П. Панч); Отож як перед Спасом я був у вас і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво (Ганна Барвінок). — Пор. блага́ти.