бриніти

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, — раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ (БЛИСКОТА́ТИ) підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил. рідше, РОЗБЛИ́СКУВАТИ підсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ (МИГОТА́ТИ) підсил., МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ підсил., БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі — сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИ підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла — спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). — Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.

ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИ поет., ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше. На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками — Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум'я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум'янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить (Горпина) (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).

ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Яновський); В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Г. Косинка); Шибки тихо й жалібно дзеленчать (О. Донченко); Десь у далекій кухні бриньчали стиха струни бандури (О. Ільченко); Голосно дзинчали чарочки (Панас Мирний). — Пор. 1. деренча́ти.

ДЗВЕНІ́ТИ (про голос, сміх тощо — звучати високо, дзвінко), БРИНІ́ТИ. Дзвенить молоденький голосок, і в ньому журба переплітається з прихованою радістю (М. Стельмах); Тонкий голосок її бринів, як струна (Панас Мирний).

ДЗИЖЧА́ТИ (перев. про комах — видавати одноманітні тремтливі звуки при польоті, швидкому рухові), ЗУМКОТІ́ТИ, ДЗВЕНІ́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм., ДЗУМІ́ТИ розм.; БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ розм. (дзвінко); ФУРЧА́ТИ розм., ХУРЧА́ТИ розм. (глухо); ГУДІ́ТИ, ГУСТИ́, ДЖМЕЛІ́ТИ розм. (низько); ДЗИ́ЗКАТИ розм. (швидко пролітаючи). — Док.: дзи́знути (дзи́ґнути). Дзижчить мошка над скошеними травами (Г. Хоткевич); Мухи зумкотіли (В. Стефаник); Дзвеніли комарі кришталевим дзвоном (З. Тулуб); Комарик молодий своє дзинчить: — Мене не настрашить (Лев) (Л. Глібов); Комарі жадібно накинулись на юнака. Вони гули, співали, дзуміли на тисячу ладів (О. Донченко); Над Семеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Лесь Мартович); Мухи дзеленчать, і в'ються, і чорніють (М. Рильський); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); У другій кімнаті гуділа кліматична установка і хурчав млинок витяжки (Ю. Мушкетик); Не гуди, мухо, коло обуха (прислів'я); Кулі джмеліли поверх голів, настирливі, мов мухи (Я. Качура); Над вухом дзизнув.. комар (Г. Епік).

ДЗЮРЧА́ТИ (про текучу воду — утворювати монотонні булькотливі звуки), ДЗЮРКОТА́ТИ (ДЗЮРКОТІ́ТИ), ЖУРЧА́ТИ, БУРЧА́ТИ розм., БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., РОПТА́ТИ діал., ЧУ́РКАТИ діал., ЧУРКОТІ́ТИ діал.; БРИНІ́ТИ, ЖЕБОНІ́ТИ розм. (високо, тоненько). Дзвінко спадала вода у мідні кухлі, весело дзюрчала живим струмочком (М. Коцюбинський); Тануть снігу полотнища білі, Струмені дзюркочуть з опівдня (А. Малишко); Стиха дзюркотять струмочки з під талого снігу (С. Васильченко); В поточині вода журчить та мечеться з каменя на камінь (Марко Черемшина); В холодках водомети перлистую пісню свою буркотали (Дніпрова Чайка); Хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються (П. Куліш); Блищить вода червоно і тихо леліє — не ропче (Марко Вовчок); Хвиля срібного фонтану Плеще та бринить (А. Кримський); Вони забрели під навислу, всю в лишаюватих мохах скелю, де жебонів струмок (Ю. Бедзик). — Пор. бу́лькати.