бриніти
БРИНІ́ТИ, ни́ть, недок.
1. Утворювати дзвінкий протяжний звук; дзвеніти.
Там бубни й сопілки бринять (Леся Українка);
// Дзвінко звучати.
Тонкий голосок її .. бринів, як струна, і вона вела ним довго-довго (Панас Мирний);
Натягнуті линви бриніли струнами (С. Чорнобривець);
Бринять у тиші пилочки цикад (Л. Костенко);
* Образно. І дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси, здавалося, все починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана (О. Гончар);
// Дзижчати (про комах).
Над Селеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Л. Мартович);
Бриніли бджолині крила у виноградній лозі (В. Кучер);
// Дзюрчати (про воду).
А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли (П. Чубинський);
З гір потоки плинуть, рвуться, Струмені бринять (П. Усенко).
2. Яскраво вирізнятися своїм кольором.
Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить [Горпина], і зараз вирве й любує [любується] ню [нею] (Марко Вовчок);
А гаї весна любила, А гаї були при ній, І весна їм ноги мила, І метеличок бринів (М. Вінграновський).
3. Блищати, виблискувати.
Сльози підступали йому до горла, давили, бриніли на віях і застилали перед ним усе якоюсь імлою (С. Черкасенко);
Бринять багнети, виструнчені скісно (М. Бажан);
На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко).
Значення в інших словниках
- бриніти — брині́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- бриніти — (- голос) лунати, звучати; (- струни) вібрувати, дзвеніти, (- ос) дзижчати, (- воду) дзюрчати; (- веретено) хурчати; (- сльози) блищати, виблискувати Словник синонімів Караванського
- бриніти — [бриен’ітие] -нит' Орфоепічний словник української мови
- бриніти — -нить, недок. 1》 Утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. || Дзвінко звучати. || Дзижчати (про комах). || Дзюрчати (про воду). 2》 Яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні (про квіти, плоди). 3》 Блищати, виблискувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бриніти — ко́жна жи́лка (жи́лочка) дрижи́ть (гра́є, гово́рить, брини́ть, тремти́ть і т. ін.) / задрижа́ла (загра́ла, заговори́ла, забрині́ла, затремті́ла і т. ін.) у кого, рідше на кому, в кому. Фразеологічний словник української мови
- бриніти — БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, — раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ (БЛИСКОТА́ТИ) підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил. Словник синонімів української мови
- бриніти — Брині́ти, бриню́, -ни́ш; брини́, -ні́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бриніти — БРИНІ́ТИ, ни́ть, недок. 1. Утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); // Дзвінко звучати. Тонкий голосок її.. Словник української мови в 11 томах
- бриніти — Бриніти и бреніти, -ню, -ниш гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. Словник української мови Грінченка