бродячий

БЕЗДО́МНИЙ (про свійських тварин — який не має свого господаря), БРОДЯ́ЧИЙ, ПРИБЛУ́ДНИЙ (який прибився до чужого дому, стада і т. ін.; бродячий узагалі). Зажурчало в коров'яках, і звідти вибігла з божевільними очима задичавіла, бездомна свиня (С. Васильченко); Ночами над пустирем сходить золотушний місяць, і бродячі собаки гризуться з-за кісток (О. Донченко); Літом (Денис) бив качок, зимою зайців і приблудних собак, здирав шкури, чинбарив і продавав хутірським хлопцям на бубни (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. ди́кий.

БРОДЯ́ЧИЙ (про спосіб життя — пов'язаний з частими переїздами з місця на місце), БЕЗДО́МНИЙ, МАНДРІ́ВНИ́Й, КОЧОВИ́Й розм., ЦИГА́НСЬКИЙ жарт., БІВУА́ЧНИЙ (БІВА́ЧНИЙ) рідше, БУРЛА́ЦЬКИЙ заст., розм. Пробийголови та пропийдуші, звиклі до крові, до бездомного розбійницького життя! (О. Гончар); Промайнули Юнацькі весни мандрівні (П. Воронько); В тім протязі часу бували довші перерви, та всі листи від 1877 до 1881 р. пропали в тривожних роках мого кочового життя (І. Франко); Поки що ніяких сутичок з ворогом не було, і козакам набридло одноманітне бівуачне життя (С. Добровольський); — Мені вже трохи обридло бурлацьке та циганське життя та блуканина (І. Нечуй-Левицький).

МАНДРІ́ВНИ́Й (який мандрує), МАНДРО́ВАНИЙ заст., СТРА́ННИЙ (СТРА́ННІЙ) заст., ВАНДРІ́ВНИ́Й діал.; БРОДЯ́ЧИЙ, ХОДЯ́ЧИЙ розм. (який живе не на одному місці, схильний бродити). Мандрівний музика, він об'їздив майже всю країну (Л. Дмитерко); І от він, мандрований син, по довгій розлуці знову вдома (Я. Качура); — Добридень.., люди странні! Відкіля Бог несе? (Д. Мордовець); То шлях непевний, — всякий люд бродячий, усяке розбишацтво там буває (Леся Українка); Ставили цей мур брати Браніцькі, щоб звити торговельне кубло для своїх улюблених крамарів та ходячих банкірів (І. Нечуй-Левицький).