бубнявіти

НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшуватися в об'ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИ підсил., БРЯ́КНУТИ розм., БУБНЯ́ВІТИ розм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ), ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), НАПИНА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) (про кровоносні судини — звичайно від напруження). — Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся). Відерне вим'я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. пу́хнути.

НАБУ́ХНУТИ (насичуючись вологою, збільшитися в об'ємі; про насіння, бруньки дерев — налитися соками), НАБРЯ́КНУТИ, РОЗБУ́ХНУТИ підсил., НАБУЧА́ВІТИ розм.; НАБУБНЯ́ВІТИ (звичайно про насіння, бруньки). — Недок.: набуха́ти, набряка́ти, розбуха́ти, бубня́віти. На дровітні мокли і набухали тріски, а під парканами дощ полоскав стояче бадилля (М. Томчаній); Набухала й прозорилась ґлеєм вишнева брость (М. Стельмах); Вікна понамерзали, двері набрякли (А. Тесленко); Брості росли, набрякали і розпускались (Л. Дмитерко); Сліпуче квітневе сонце вигрівало сходи, земля розбухала, розкисала (К. Гордієнко); А в полях давно У землі зерно Набубнявіло, пророста (М. Шпак).