бубнити

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). — Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався (єпископ) перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; — Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); — Ти пустопорожній фантазер! — рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). — Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бубнити — бубни́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. бубнити — -ню, -ниш, недок., розм. Те саме, що бубоніти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бубнити — БУБНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Грати на бубні. – Що се? Хто се бубнить? – загомоніли вони [люди] (І. Франко); Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (С. Словник української мови у 20 томах
  4. бубнити — бу́бни́ти 1. невиразно говорити; бубоніти (м, ср)||белендіти 2. шк. заучувати напам'ять; зазубрювати (ст): Декотрі з них цілі послідні ферії стратили на тім, що “бубнили” чи там “кували” до матури (Шухевич)||кувати, кути Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. бубнити — див. говорити Словник синонімів Вусика
  6. бубнити — БУБНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Грати на бубні. — Що се? Хто се бубнить? — загомоніли вони [люди] (Фр., VII, 1951, 349); Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (Скл. Словник української мови в 11 томах
  7. бубнити — Бубни́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) О бубнѣ: издавать звукъ; играть на бубнѣ. Бубни бубнять. Рудч. Ск. II. 5. Бубон бубнить, скрипка грає. Ком. ІІ. № 529. 2) Разглашать, разносить. Грицько вгору іде, шумить, бубнить, куди йде, що в великім щастю. Pauli. II. 104. Словник української мови Грінченка