вандрувати
ПОДОРОЖУВА́ТИ (здійснювати подорож), МАНДРУВА́ТИ, ВОЯЖУВА́ТИ заст., ірон., жарт.; ВАНДРУВА́ТИ діал., ПАЛЯНДРУВА́ТИ діал.; ЧУМАКУВА́ТИ розм. (подорожувати довгий час, подовгу); ХОДИ́ТИ (перев. пішки). — Треба подорожувати, — говорить згодом Дмитро Гордійович. — Не сидіть на місці, не обростайте мохом (Є. Гуцало); Нам не тісно у рідній країні, Нам не треба в чужу мандрувать (Леся Українка); Мене хотіли люди й женити з якоюсь багатою молодою вдовицею.. Одначе я, замість взяти її, намовив її поєднатися з товаришкою. Це вдалося мені, і тепер вояжують обидві, вдоволені, по світу (О. Кобилянська); Кидай, дівчино, свою долину, Вандруй зо мною на Україну (пісня); — Прийшлося самому, голому й голодному, паляндрувати (І. Франко); Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим. Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Марко Вовчок).
Значення в інших словниках
- вандрувати — вандрува́ти дієслово недоконаного виду мандрувати діал. Орфографічний словник української мови
- вандрувати — -ую, -уєш, недок., зах. Мандрувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вандрувати — ВАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Мандрувати. Ой зійшли, зійшли два місяці ясних – Та й вандрували два товариші красних (П. Чубинський); – Чи не важко тобі буде вандрувати на коні в далеку дорогу? (І. Словник української мови у 20 томах
- вандрувати — вандрува́ти мандрувати (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- вандрувати — див. іти Словник синонімів Вусика
- вандрувати — Вандрува́ти, літ. мандрува́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вандрувати — ВАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Мандрувати. Ой зійшли, зійшли два місяці ясних — Та й вандрували два товариші красних (Чуб.,V, 1874, 96); — Наші офіцерики до Румунії крешуть, нам [жовнірам] вандрувати з ними неохота. Шукаємо добрих людей, щоб до полону стати (Ю. Янов., І, 1958, 253). Словник української мови в 11 томах
- вандрувати — Вандрува́ти, -ру́ю, -єш гл. = мандрувати. Желех. Фр. Пр. 136. Словник української мови Грінченка