вдаритися

БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯ розм. (часто, дрібно битися). — Док.: уда́ритися (вда́ритися), уда́рити (вда́рити), сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті (корабля) люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).

ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ (про людей — на конях, на якомусь транспорті); ВІДЛІТА́ТИ (про літаки та їх пасажирів); ВІДПЛИВА́ТИ (про судна та їх пасажирів); ВИРЯДЖА́ТИСЯ (про людей — відповідно приготувавшись); ПОДАВА́ТИСЯ, РУША́ТИСЯ розм., ВИПИХА́ТИСЯ розм., ВИМИКА́ТИСЯ розм. (про людей — пішки або на якомусь транспорті). — Док.: відпра́витися, ви́рушити, ру́шити, відбу́ти, поли́нути поет. поката́ти розм. відійти́, від'ї́хати, ви́їхати, відлеті́ти, відпливти́, відплисти́, ви́рядитися, пода́тися, ру́шитися, ви́пхатися, ви́мкнутися, уда́ритися (вда́ритися) розм. ви́мандрувати (далеко) рідше. Рано-вранці на роботу відправлявся батько мій (М. Упеник); — Сідай по вагонах, одправляємося на фронт (О. Довженко); З товарної станції щодня вирушали на захід довгі ешелони (О. Гончар); Сев, натомлений, без шапки, рушає додому пішки (Ю. Яновський); Відбути у відрядження; — Під'їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене.. та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький); — Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург (І. Нечуй-Левицький); Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич); Грузовики загарчали, від'їжджаючи, і все надовго затихло (В. Кучер); Він знав, що ми завтра вранці від'їздимо (О. Досвітній); Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (В. Кучер); Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода); Вирядитися на ярмарок; Зважився Максим перебути на шахтах весну.., а тоді вже подаватися додому на село (Грицько Григоренко); Мені й не рушитися без білета (Н. Кобринська); Куди ж їй з таким маленьким дитяточком у дорогу випихатися (А. Шиян); Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (М. Коцюбинський); Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів). — Пор. руша́ти.

ЗВЕРТА́ТИСЯ (спрямовувати свої слова, свою мову до кого-небудь), ОБЗИВА́ТИСЯ (ОЗИВА́ТИСЯ), ОКЛИКА́ТИСЯ, УДАВА́ТИСЯ, АПЕЛЮВА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИСЯ заст., УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ) розм., заст., ОБЕРТА́ТИСЯ рідко. — Док.: зверну́тися, обізва́тися (озва́тися), окли́кнутися, уда́тися, апелюва́ти, адресува́тися, уда́ритися (вда́ритися), оберну́тися. Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього і спокійно звернулася до Юлі: — Візьми, дитино, відерце та принеси мені води (Григорій Тютюнник); — Нічим не проймеш! — апелюють жінки вже до мене (О. Довженко); Васька, до якого адресувався бригадир, щось вигукнув (П. Панч); З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний).