вдарити

БИ́ТИ (особ. і безос. — з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін. — проникати, долинати куди-небудь), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ШИБА́ТИ розм. — Док.: уда́рити (вда́рити), шибну́ти. В вікна б'є проміння злива, і каштани шлють привіт (В. Сосюра). Кожен струс (машини) боляче відгукувався в пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок (С. Голованівський); Крізь голубий морозяний туман Трави посохлої ударив запах милий (М. Рильський); Ждуть вони, ждуть ті дівчата — не кличуть до комнат (кімнат): хоч би швидше кликали, то не так би в голову шибало (Ганна Барвінок).

БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯ розм. (часто, дрібно битися). — Док.: уда́ритися (вда́ритися), уда́рити (вда́рити), сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті (корабля) люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).

ВИРИВА́ТИСЯ (прориваючись, виходити назовні, раптово з'являтися де-небудь), ДОБУВА́ТИСЯ, ЖБУ́ХАТИ розм.; БИ́ТИ, БИ́ТИСЯ, ФОНТАНУВА́ТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) (про воду, нафту, газ і т. ін.); БУ́ХАТИ (вириватися густою масою). — Док.: ви́рватися, добу́тися, жбу́хнути, уда́рити (вда́рити). Червоне полум'я виривалось із чорних челюстей (М. Коцюбинський); З кратера вирвалися гази; На вершку був отвір, крізь який клубами добувається дим (Юліан Опільський); Тут огонь жбухає, як із пекла (І. Франко); Коли він прибіг, захеканий, до свердловини, побачив, що з товстої труби могутнім чорним струмом б'є нафта (І. Цюпа); Б'ється глибоке джерельце — чисте, як материні сльози (І. Муратов); Неподалік Ужгорода просто з-під землі фонтанує гаряча мінеральна вода (з газети); Буха од коней пара, біжать кудись люди, а мороз креше (М. Коцюбинський).

ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм., ВСАДИ́ТИ (УСАДИ́ТИ) розм., ТРА́ФИТИ діал., ТРА́ПИТИ діал. — Недок.: влуча́ти (улуча́ти), вціля́ти (уціля́ти), поціля́ти, ударя́ти (вдаря́ти), потрапля́ти, попада́ти, вга́чувати (уга́чувати), вса́джувати (уса́джувати), трафля́ти, трапля́ти. Це все були хлопці, які несхибно влучали із своїх рушниць у райок (М. Трублаїні); Брянський звичним оком професіонала одразу визначав, куди влучали міни (О. Гончар); Вартовий уже поцілив цю триногу тварину (О. Досвітній); На щастя, бомба не потрапила в рейки і колію можна було відремонтувати (Д. Ткач); Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (О. Донченко); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (М. Бажан); Сеня, вийнявши наган з кобури, не цілячись, з того місця, де стояв, вгатив три кулі в центральний кружок (Ф. Бурлака); Вона всадила під лівий край каменя ще дві кулі (В. Кучер); То кулі.. все трафляли, подзьобали спину, як ворони (Ю. Яновський); Цей удар трапив у саму точку (І. Франко).

ВРАЖА́ТИ (УРАЖА́ТИ) (викликати якесь надзвичайно сильне почуття, враження), ПРИГОЛО́МШУВАТИ, ПОТРЯСА́ТИ, ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, ОСЛІПЛЯ́ТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ОШЕЛЕ́ШУВАТИ розм., РАЗИ́ТИ діал. — Док.: вра́зи́ти (ура́зи́ти), приголо́мшити, потрясти́, осліпи́ти, уда́рити (вда́рити), ошеле́шити. І раніше, двадцять років тому, усіх вражала краса цієї дівчини (О. Іваненко); Все зводилось (у театрі Суходольського) насамперед до того, щоб безперестану і чим завгодно розважати, приголомшувати глядача (з журналу); Я — артист і скоро буду своїм талантом зворушувати і потрясати публіку (В. Собко); Цей здогад аж вдарив Майбороду (Ю. Смолич); Вона ніби чекала, щоб ошелешити його новою несподіванкою (Ю. Бедзик); Але найгірше разив його спів отих робочих людей (І. Франко).

ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм., ТЕ́НЬКАТИ розм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). — Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити (вда́рити). Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір'ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б'ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

I. НАПА́СТИ на кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИ перев. без додатка, НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯ розм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИ кого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИ перев. недок. (учинити набіг). — Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти (вдаря́ти), обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); — Банда наскочила! — гукнув він та, схопивши кулемет, хутко потяг його до порога (О. Донченко); Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); — Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра — турки, татари (Марко Вовчок). — Пор. 1. наки́нутися.

ОБРАЖА́ТИ (ОБРА́ЖУВАТИ рідше) (завдавати образи, зневажливим висловленням, поведінкою викликати у кого-небудь почуття гіркоти, досади), УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), ЗАЧІПА́ТИ, ЗНЕВАЖА́ТИ, ОБИЖА́ТИ розм., ЗОБИДЖА́ТИ (ЗОБИЖА́ТИ) розм., УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) із сл. самолюбство, КУСА́ТИ розм., КУСА́ТИСЯ розм., КРИ́ВДИТИ рідше, УЩЕМЛЯ́ТИ (ВЩЕМЛЯ́ТИ) рідше. — Док.: обра́зити, ура́зити (вра́зити), зачепи́ти, знева́жити, оби́дити, зоби́дити, уда́рити (вда́рити), укуси́ти (вкуси́ти), скри́вдити, ущеми́ти (вщеми́ти). Грубий тон і роздратовання о. Василя ображали Раїсу (М. Коцюбинський); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Б. Грінченко); (Олекса:) Злодій! Юда! Іди геть, не тривож гірш мого серця!! (Сербин:) Панове! Ви чуєте, як він уража мене!! (С. Васильченко); Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить — вона терпеливодушна, ясна та весела (Марко Вовчок); Жаль — недостойне почуття, вона зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський); Іван також вмішався до бесіди. Він Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович); Гляди мені (Чіпко): тільки будеш мене зобиджати, то я тебе покину... (Панас Мирний); — Так ви гадаєте, що вона жінка свята? — з масною усмішкою кусає його Погиба (М. Стельмах); (Тетяна:) Ти кривдиш мене, служивий. Правда,.. заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково (І. Котляревський); Так мене ущемив (батько), що й хата мені ненавидна стала (Ганна Барвінок).

I. ОСВІТИ́ТИ (зробити видним, освітленим кого-, що-небудь, наповнити світлом щось — про джерело світла, світло), ОСВІТЛИ́ТИ, ОПРОМІ́НИТИ, ПРОСВІТИ́ТИ, ВИ́СВІТИТИ, ВИ́СВІТЛИТИ, РОЗСВІТИ́ТИ, ПРОСВІТЛИ́ТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) підсил., ОСЯ́ЯТИ (ОСЯ́ТИ підсил. рідше), ОСІЯ́ТИ підсил. уроч., ОЗОРИ́ТИ поет., ОСВІНУ́ТИ діал., РОЗ'ЯСНИ́ТИ діал.; РОЗІТНУ́ТИ, РОЗСІКТИ́ (раптово або вузькою смугою). — Недок.: осві́тлювати, осві́чувати, освітля́ти рідше просві́тлювати, опромі́нювати, просві́чувати, висві́чувати, висві́тлювати, розсві́чувати, осява́ти, ося́ювати, ударя́ти (вдаря́ти), озо́рювати, роз'ясня́ти (роз'я́снювати), розтина́ти, розсіка́ти. Чиркнув (солдат) сірником, закурив і освітив вогником обличчя Бондаренка (А. Головко); Повівши ліхтариком по палубі, я освітлив лише порожнє місце (Ю. Яновський); Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні (В. Сосюра); Ой, да світи, місяць,.. Ой, та просвіти ж ти Милому дорогу (пісня); Ліхтариком.. Труда висвітлила спочатку важкі черевики (І. Ле); (Путята:) ..Скрипка горить на те, щоб розсвітити темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро (Юліан Опільський); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Л. Первомайський); Зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок); Парк осяяло сонце (В. Гжицький); Огонь осіяв сіни і — диво... перед Чіпкою стояла Галя! (Панас Мирний); Палай, наше вогнище, тепле і рідне..! Ти всюди нам світиш, ти всюди нам видне, Озорюєш нам ти дороги у світ! (В. Бичко); Воно (сонце) осяло й зогріло землю (В. Самійленко); Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику (М. Старицький); Збоку крізь двері світло роз'яснювало середину стодоли (Лесь Мартович); Невдовзі прожектори розітнули темряву в кількох місцях (О. Гончар); І враз каганець тьму горища розсік (І. Нехода).

ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм., ПИ́РСНУТИ розм., ПРИ́СНУТИ розм. рідше, ДМУХНУ́ТИ розм., ДУ́НУТИ розм., ПОДУ́ТИ (ПОДУ́НУТИ) розм., ЗАЛОПОТА́ТИ (ЗАЛОПОТІ́ТИ) розм., ПОЛОПОТА́ТИ (ПОЛОПОТІ́ТИ) розм., МОТНУ́ТИСЯ (МОТОНУ́ТИСЯ) розм., ПОМЕСТИ́ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., ПОЧЕСА́ТИ розм., ПОКАТА́ТИ розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ) розм., ГАЙНУ́ТИ розм., ГАСОНУ́ТИ розм., ХУ́РКНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИСЯ розм., ШАРАХОНУ́ТИ розм., ШКРЯБНУ́ТИ розм., ПРИПУСТИ́ТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПОМАХА́ТИ розм., МАХНУ́ТИ (МАХОНУ́ТИ) розм., ПОШУМІ́ТИ розм., ПОЧУХРА́ТИ розм., ГАЗОНУ́ТИ фам., ДРАПНУ́ТИ (ДРЯПНУ́ТИ) фам., ДРАПОНУ́ТИ (ДРЯПОНУ́ТИ) фам., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) фам., ПІГНА́ТИ діал., ПОМКНУ́ТИ діал., ЗЛОПОТІ́ТИ діал., ПЕРХНУ́ТИ діал., ШУРНУ́ТИ діал.; ХЛИ́НУТИ розм., ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з'явились черниці. Гиря до них: — Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); — Йосипе, поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула (Єлька) через садки, заховалась у бур'янах на кладовищі (О. Гончар); — Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); — Стій! Куди ти? — Я не можу балакати з комедіантами, — одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", — шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір'я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила (Люба) в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); (Терень:) Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила (Салимонія Пилипівна) з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула (дівчина) круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур'яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); — Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); — Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув (хлопчик) поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); — Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). — Пор. 1. бі́гти.

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИ підсил. розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., ГА́КНУТИ розм.; ГА́ХНУТИ підсил. розм., ЖА́ХНУТИ підсил. розм., ГЕ́ПНУТИ підсил. розм., УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ) підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) підсил. розм., ШВАРНУ́ТИ розм., ШВА́РКНУТИ розм., ШВАРКОНУ́ТИ розм., ШКВА́РКНУТИ (ШКВАРНУ́ТИ) розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ розм., ДЗИ́ЗНУТИ (ДЗИ́ҐНУТИ) розм., СВИ́СНУТИ розм., ЦЮ́КНУТИ розм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); — З чого ж починати? — вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою — і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне (учитель) школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить (жандарм) кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує (Валя) малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув (Іван Ілліч) вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). — Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕБЕ́ХНУТИ розм., СТУ́КНУТИ розм., СТУСНУ́ТИ розм., СТУСОНУ́ТИ підсил. розм., ДЗИ́ЗНУТИ (ДЗИ́ҐНУТИ) розм., СВИ́СНУТИ розм., ВІДВА́ЖИТИ розм., ЦЮ́КНУТИ розм., СУНУ́ТИ розм., ДА́ТИ по чому, в що, фам., МАЗНУ́ТИ фам., ЗМА́ЗАТИ фам., ПРИПЕЧА́ТАТИ фам., ГА́КНУТИ розм., ГАГА́КНУТИ розм., ЗАГИЛИ́ТИ розм., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИ розм., НАВЕРНУ́ТИ розм., ПРОЇ́ХАТИСЯ розм., ХВИ́СНУТИ розм., ХВИ́СЬНУТИ розм., ХЛИСНУ́ТИ розм., ПРИГОСТИ́ТИ розм., БРЯ́ЗНУТИ розм., ЗАЦІДИ́ТИ вульг., ЗАЇ́ХАТИ вульг., ЗАТОПИ́ТИ вульг., З'ЇЗДИТИ вульг., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) діал., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) діал., МОЛОСНУ́ТИ діал., ТЕЛЕ́ХНУТИ діал., ВАЛЬНУ́ТИ діал., ГРЯ́НУТИ діал., ШЕМЕНУ́ТИ діал., ФРА́СНУТИ діал., ТРА́ХНУТИ розм., УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ) розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ) розм., ШКВАРНУ́ТИ (ШКВА́РКНУТИ) розм., УШКВАРНУ́ТИ (ВШКВАРНУ́ТИ) розм., ШАРНУ́ТИ розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) розм., ОГРІ́ТИ розм., УГРІ́ТИ, УРІЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ) розм., УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ) розм., ЧЕСОНУ́ТИ розм., ДОВБОНУ́ТИ розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., МОРСНУ́ТИ розм., ЛУ́СНУТИ фам., ДРИ́ЗНУТИ фам., ДВИГНУ́ТИ (ДВИ́НУТИ) фам., ДВИГОНУ́ТИ фам., ЛИГНУ́ТИ вульг. (з великою силою); ПОТЯГНУ́ТИ (ПОТЯГТИ́) розм., ВИ́ТЯГНУТИ (ВИ́ТЯГТИ) розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., ОПЕРЕЗА́ТИ розм., УПЕРЕЗА́ТИ (ВПЕРЕЗА́ТИ) розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ОПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) підсил. розм., УРЕПІ́ЖИТИ (ВРЕПІ́ЖИТИ) підсил. розм. (перев. батогом, різкою, палицею й т. ін., залишаючи довгий слід); ЛЯ́СНУТИ, ПЛЕСНУ́ТИ (долонею, утворюючи ляскіт). Олеся.. легко вдарила Балабуху по плечі: — Та покинь-бо оту люльку та говори зі мною (І. Нечуй-Левицький); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом Хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим (О. Довженко); Думала, що (чоловік) бахне сокирою і воліла, щоби вперед сама загинула (В. Стефаник); Велика дошка впала зверху так близько, що ледве не бабахнула мене по голові (Л. Смілянський); — Ох! ох! ох! — стогнав голова. — Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри (І. Нечуй-Левицький); Твердий кулак стукнув Хому просто по зубах і той заїкнувся на півслові (У. Самчук); Двоє малюків теж завелися, мов півники: — Не бризкайся, бо так і дзизну! — Ану дзизни! (О. Гончар); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан); Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко); Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Яновський); Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (І. Котляревський); — От я тобі кулаком під дихало змажу, щоб ти не патякав своїм дурним язиком, — насварився хтось із гурту (Григорій Тютюнник); (Тарас:) Як припечатаю, так і спухнеш (І. Микитенко); Звичайно, потурати не слід, — було б таки заїхати по мармизі (А. Головко); — Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з'їздив би вам по пиці (С. Добровольський); Панич якось його чи вскубнув чи вщипнув. А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці (Панас Мирний); Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові (Словник Б. Грінченка); Гринь Воробець хопив за тріпачку, вальнув раз Якима по спині (В. Козаченко); — Отворіт, на милість Бога, отворіт! — закричала стара і з цілим розмахом грянула собою о двері колиби (І. Франко); Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби (І. Франко); — Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (А. Головко); Григорій з розгону вгатив його кулаком в обличчя (М. Стельмах); Зірвав (благочинний) з гвіздка кадильницю і, розмахнувши нею до свисту, влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко); — Якби таким (києм) хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ'яненко); Тут лейтенант як вшпарить по гітлерівцях з одного боку, ну, а я з другого (М. Стельмах); Далі огрів (дядько) мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок); — Він як схопиться та як вріже мене у вухо, так, вірите, я аж заточився (Л. Первомайський); — Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр... (казка); — А може, то такий прийом новий, — Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (В. Еллан); Та як виважить долоню, та як морсне по виду мене (А. Тесленко); Як тільки котрий (наймит) оце розігне спину, то Юруш зараз його лусне нагайкою по спині (І. Нечуй-Левицький); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив (чоловік) другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Мов коліном хто у груди двигонув (Г. Хоткевич); Юрко.. лигнув Вітьку ногою і все ж таки заліз у бричку першим (О. Сизоненко); (Настя:) Мартине, відчепись! Бо єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий); Батько.., не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав! (П. Гулак-Артемовський); — Ніхто не зачепить тебе, ніхто нагайкою не полосне по спині (М. Стельмах); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник); Як я врепіжив його батогом, то він аж скрутився (Словник Б. Грінченка). — Пор. 2. би́ти, 1. штовхну́ти.

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) (про дзвін, вогнепальну зброю тощо — видати сильний уривчастий звук), СТУ́КНУТИ, ГРЮ́КНУТИ, ГРЯ́КНУТИ розм.; ГРЯ́НУТИ, ТАРА́ХНУТИ розм., ТРА́ХНУТИ розм., ТОРО́ХНУТИ (перев. про грім); БА́ХНУТИ, БАБА́ХНУТИ розм., ГА́ХНУТИ розм., ГРЮКОНУ́ТИ розм. (про постріл тощо); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ (про ляскучий звук); ЦЮ́КНУТИ, ДВИГНУТИ розм. — Недок.: сту́кати, грю́кати, гря́кати, тара́хкати, тра́хкати, торо́хкати, ба́хкати, га́хкати, бу́хати, га́хати, ля́скати, лу́скати, цю́кати, дви́гати. На дзвіниці святого Петра ударили дзвони (Н. Рибак); Враз вдарив гомін, крик... (М. Коцюбинський); Стукнули шаблі, викрешуючи першу іскру смертельного бою (П. Кочура); В Хомашиному дворі грюкнули засуви (С. Чорнобривець); Грім не гряне — ледачий не встане (прислів'я); Зненацька.. тарахнув страшний вибух (У. Самчук); Двері за спиною трахнули так, ніби Антонові відсікли ноги (Є. Куртяк); Блиснула блискавка, і слідом за нею торохнув грім з такою силою, ніби хотів розтрощити землю (С. Добровольський); Пляшка бахнула, як добра рушниця. Шампанське запінилося у високому келиху (В. Собко); Оглушливо бабахнув постріл (Ю. Мушкетик); Зовсім поруч гахнула міна (Н. Тихий); Як грім грюконе, схопиться, перехрестить себе (Панас Мирний); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звівся і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач); Несподівано серед загальної тиші луснув пістолетний постріл (О. Гончар); Цюкнула нова сокира, Раптом серед поля Затряслася, застогнала Молода тополя (С. Руданський); Двигнув грім, покотивши по небесному камінню торохтючу хуру (Є. Гуцало).

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) (про мороз, холод, спеку, дощ і т. ін. — несподівано настати, розпочатися), УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ), УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ), ГРЯ́НУТИ. На зміну хуртовині вдарив такий лютий мороз, що він обпікав нам губи (О. Гуреїв); Цього ранку надовго не вистачить,.. через годину-другу знову вдарить спека (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Хоч би добрий дощ ушпарив на їхні мундири! (О. Гончар).