вдвічі

ВДВО́Є (УДВО́Є) (у два рази), ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ). Понад берегами Росі в лісах піднімались рядками верхи старих осокорів, вдвоє вищих од лісу (І. Нечуй-Левицький); А пожар удвоє Розгорівся (Т. Шевченко); В час війни двічі спалене, тепер воно (селище) швидко відбудовувалося і зросло майже вдвічі (В. Козаченко); Килина.. потиснула руку молодому, що був, либонь, удвічі старший за Зіньку (Є. Гуцало).

НАПОЛОВИ́НУ (у розмірі або обсязі, що охоплює половину кого-, чого-небудь), ПІ́В-НА-ПІ́В розм., ВПОЛОВИ́НУ (УПОЛОВИ́НУ) рідко; ВДВО́Є (УДВО́Є), ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ) (при показі збільшення або зменшення ознаки, кількості, розміру тощо). Пригнувшись, пірнув (Дагаров) у майстерню. Слідом зайшов Баглам, але вліз тільки наполовину, бо більше вже не було місця (П. Панч); Бронко багато (грошей) відклав на свої "кавалерські видатки".. — Ти що — пів-на-пів? — з обуренням спитав Завалка, злий на Бронка (Ірина Вільде); Купець стояв перед ним, мов живий, і ласкавими очима манив його й дражнив: "дай гроші! наростуть удвоє, втроє..." (І. Нечуй-Левицький); "Он бач! Дарма, що менший за тебе літами якраз удвічі!" І від цих слів матері.. серце Павлуші аж завмирає з гордощів (А. Головко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вдвічі — вдві́чі прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. вдвічі — присл. У два рази: вдвічі більше, вдвічі старший за нього, побіг удвічі швидше. Літературне слововживання
  3. вдвічі — пр., удвоє, вдвоє, у два рази; (згинатися) НАВПІЛ. Словник синонімів Караванського
  4. вдвічі — [ўдв'іч'і] = удвічі присл. Орфоепічний словник української мови
  5. вдвічі — (удвічі), присл. Те саме, що вдвоє 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. вдвічі — ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ), присл. Те саме, що вдво́є 1. Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре – він удвічі добрий (С. Васильченко); В час війни двічі спалене, тепер воно [містечко] швидко відбудовувалося і зросло майже вдвічі (В. Козаченко). Словник української мови у 20 томах
  7. вдвічі — ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ), присл. Те саме, що вдво́є 1. Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Вас., II, 1959, 361); В час війни двічі спалене, тепер воно [містечко] швидко відбудовувалося і зросло майже вдвічі (Коз., Сальвія, 1956, 46). Словник української мови в 11 томах