верхів'я

ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал. (гори); ПІК (гострий верх гори); ВЕРХОВІ́ТТЯ (верхні гілки дерева); ХРЕБЕ́Т (хвилі, валу тощо); ВЕРХОГІ́Р'Я збірн. поет. (верхні частини гір). Над цвинтарем ніби висіла Андріївська гора з гострим верхом (І. Нечуй-Левицький); Вітер гойдав верхівки осокорів (Є. Гуцало); Грає по вершках дерев сонячне проміння (О. Кобилянська); Гори.. складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка (О. Вишня); За гребенем перевалу показалася ріка Тиса (І. Волошин); Синіла вершина гори Кичери (С. Чорнобривець); Дивно хиталися і ставали раптом нерухомо верхів'я ялин та сосен (Ю. Яновський); Стогнали сосни й шуміли їхні розбурхані верховини (О. Донченко); Яка то була втіха вибратися на самісіньку маківку пагорба (М. Стельмах); Темні хмари засіли на сніжних чолах гір (І. Франко); На шпилі гори він.. став оглядати дуже мальовничий краєвид (А. Кримський); Забирався (Іван) все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім'я гори (П. Колесник); От якби.. поліз просто вгору та видряпався на грунь, то, може, й побачив би її, луку Черемоша (Г. Хоткевич); З піка Тручас у долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); Темніли верховіття верб там далеко над греблею (Леся Українка); Ми підіймались на хребті хвилі (М. Коцюбинський); Шатра, що розкинулись по верхогір'ю, з великим завзяттям напинали самі ж вихованці (О. Гончар).

ВЕРХІ́В'Я (верхня течія річки, а також місцевість, що прилягає до неї), ВЕРХОРІ́ЧЧЯ. Повз садиби з верхів'я річки пропливали крижини (А. Шиян); Верхоріччя Уралу бідне на воду (З. Тулуб).

ВЕРШИ́НА чого (найвища точка розвитку, найвищий ступінь вияву чогось і т. ін.), ВНЕ́ЦЬ, ВЕРХІ́В'Я, АПОГЕ́Й книжн., ЗЕНІ́Т книжн., КУЛЬМІНА́ЦІЯ книжн., ПІК книжн., ОЛІ́МП книжн., ВЕРХОВИ́НА рідше. Найвидатнішим твором письменниці (Ірини Вільде), вершиною її художньої майстерності є роман "Сестри Річинські" (з газети); (Ярослав:) Людина справді є вінець творіння (О. Левада); (Валент:) Юрба плескала не тоді, як справді ставав ти на верхів'ї свого хисту, а як спускався до низин (Леся Українка); Стрілянина ще не дійшла свого апогею (Ю. Яновський); Його щастя дійшло до зеніту (І. Франко); Фронт будівництва.. набрав кульмінації (В. Минко); Сходження на футбольний олімп — заповітна мрія кожного гравця (з газети); Літо — напружена пора на авіаційному транспорті, а серпень — її пік (з газети); Юра був на верховинах щастя (Ю. Смолич).