взнати

ВИВЧА́ТИ що (навчаючись, набувати певних знань, відомостей у якій-небудь галузі), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ОПАНО́ВУВАТИ, ОВОЛОДІВА́ТИ чим, СТУДІЮВА́ТИ книжн., ПРОХО́ДИТИ розм., ШТУРМУВА́ТИ розм., ВГРИЗА́ТИСЯ (УГРИЗА́ТИСЯ) в що, розм. рідко; ПІЗНАВА́ТИ, ВЗНАВА́ТИ (УЗНАВА́ТИ), СПІЗНАВА́ТИ розм. (осягати розумом явища дійсності, діставати істинне уявлення про кого-, що-небудь). — Док.: ви́вчити, опанува́ти, оволоді́ти, ви́студіювати, пройти́, пізна́ти, взна́ти (узна́ти), спізна́ти. В Зубівці є молоді гурток, Який вивчає мову Руставелі (М. Рильський); Вони починають учити європейські мови (Леся Українка); Вона говорила дітям, як вони.. повинні опановувати знання (О. Копиленко); Чудово оволодівши мовою, він з захопленням прочитав поему "Садді Ускендерій" великого Навої (І. Ле); Бачинський з Мартовичем студіювали право на університеті в Чернівцях (В. Стефаник); Тут (у другому класі) хлопці проходять нові шкільні науки (С. Васильченко); Нелегко давалася хлопцям наука.. Вгризалися в абетку все глибше (О. Гончар); Найдосконаліші види матерії й форми її руху не можна пізнати без вивчення тих простих, але загальних елементів, які розкриваються фізикою (з журналу); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ,.. пішов у чабани (П. Тичина); — Ти у світ іди, Милий синочку, Ти усе спізнай (С. Руданський).

ВИЗНАВА́ТИ (вважати дійовим, законним, стверджувати своєю згодою, позитивним ставленням право на існування кого-, чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИ розм., УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) розм. рідко. — Док.: ви́знати, призна́ти, узна́ти (взна́ти). Він визнавав за жінкою більші права, ніж дає їй іслам (М. Коцюбинський); (Ольга:) Кохання — це найперша умова взаємовідносин між двома людьми. Як ви можете це не признавати! (Ірина Вільде); Лікарі порадили їй змінити оточення й виїхати на село в якусь родину, де.. хвора узнавала б чийсь авторитет (Леся Українка).

ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) (з'ясовувати, розгадувати щось, одержувати відомості про когось, щось), ДОВІ́ДУВАТИСЯ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ), ЗВІ́ДУВАТИ, ДОПИ́ТУВАТИСЯ, ПЕРЕСВІ́ДЧУВАТИСЯ, ПРОВІ́ДУВАТИ розм., ПРОЗНАВА́ТИ розм., РОЗЗНАВА́ТИ розм., ДОКО́ПУВАТИСЯ розм., ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм., НАЗНАВА́ТИ розм., ВИЗНАВА́ТИ діал., ДОСВІ́ДЧУВАТИСЯ діал.; ЧУ́ТИ, ДОЧУВА́ТИСЯ розм., ПРОЧУВА́ТИ розм., ПЕРЕЧУВА́ТИ розм., ЗАЧУВА́ТИ діал. (з розмов, чуток, також із сл. з уст чиїх); ПОЧЕРПА́ТИ (з якогось джерела); ВИЧИ́ТУВАТИ, НАЧИ́ТУВАТИ розм. (читаючи). — Док.: дізна́тися (дозна́тися), дові́датися, узна́ти (взна́ти), зві́дати, допита́тися, пересві́дчитися, прові́дати, прозна́ти, розізна́ти, докопа́тися, дізна́ти (дозна́ти), назна́ти, ви́знати, досві́дчитися, почу́ти, дочу́тися, прочу́ти, перечу́ти, зачу́ти, почерпну́ти, ви́читати, начита́ти. Прибули (вчителі), щоб познайомитися з матір'ю, дізнатись про того бешкетника, так би мовити, з першоджерел (О. Гончар); Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм (Т. Шевченко); Хоч тут і не дуже широке поле спостережень, але я ще не скучаю, бо щодня щось нового довідуюсь (Леся Українка); — Їздив же (Терентій) сьогодні до ігумені: взнавав, скільки пудів і по якій ціні буде приймати монастир небілений пісок (М. Стельмах); Я почав також у Ясенові У шинку чи де-небудь на дорозі Звідувать.., Чи в кого тут хлопець не втопився (І. Франко); Олег цікавився, з якого матеріалу зроблено літак, допитувався, що таке дюралюміній (Д. Бедзик); Шухновський, уважний, співчутливий, кожного разу пересвідчувався, чи краще я себе почуваю (Ю. Збанацький); (Сидір:) Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь (І. Карпенко-Карий); — Йду в село прознавати, як буде з землею (І. Чендей); Пішов (Еней) скрізь по полям шукати, щоб хто дорогу показав.. Щоб розізнати, розпитати, Бо в пекло стежки він не знав (І. Котляревський); Любив я в школі обмірковувати це, те, докопуватися до цього, до того (А. Тесленко); Що з того буде, коли порве (Міхонська) оце письмо, прочитає його? Тілько пошкодить ділу, а дізнатись нічого не дізнає (І. Франко); (Химка:) Хату хотів купувати (Іван). Назнав, каже, двір, що продається (Панас Мирний); Не навчила вона її скрізь усе визнавати, підгледжувати (Грицько Григоренко); Перемагала (Палазя) свій жаль, як тільки могла, щоб люди не досвідчились (Ганна Барвінок); Я ще перед постом чула, що наймичка від них відійшла (Панас Мирний); Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він має одружитися (Б. Грінченко); -- Так що ж з Омеляном? — Прочував краєчком вуха — у Вінницю послали його гостювати (М. Стельмах); "Про татуся я, доню, перечула". "О мамо!" — "Так, нема його на світі..." (П. Куліш); Про Обринських, як і давно, не зачуваю нічого особливого (О. Кобилянська); Так багато почерпнув Юрій практичних знань від заслуженого ветерана, ніби вдруге пройшов курс в інституті (А. Хижняк); Так уважно читає (дядько), що що де не вичитає, те пам'ятає (М. Коцюбинський); Треба слухать, може й справді Не так сонце сходить, Як письменні начитали... (Т. Шевченко).

ПІЗНАВА́ТИ кого, що (виявляти в комусь, чомусь що-небудь знайоме), УПІЗНАВА́ТИ (ВПІЗНАВА́ТИ), ПРИЗНАВА́ТИ розм., СПІЗНАВА́ТИ розм.; РОЗПІЗНАВА́ТИ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) (за якимись ознаками, прикметами); ПРИЗНАВА́ТИСЯ до кого, розм. (виявляти себе знайомим з кимсь). — Док.: пізна́ти, упізна́ти (впізна́ти), призна́ти, спізна́ти, розпізна́ти, узна́ти (взна́ти), призна́тися. Умийся, серденько! Бо мати Он дивиться, й не пізнає Межи дітьми дитя своє (Т. Шевченко); Чепіга.. завмер, дивлячись на жінку, — він упізнав і не впізнав (С. Журахович); Настя дивилась на Гната й не признавала його (М. Коцюбинський); Брат сестри не спізнав (пісня); Я здалека розпізнаю в саду, на полі, на подвір'ї — хіба, мій друже, не твою рухливу постать? (О. Гончар); Мулла-дехкан увійшов до контори поважно і нескоро звернувся до Синявіна: досвід життя привчив уже взнавати, де начальство (І. Ле); (Ардент:) Не признавайся до нього перед людьми (Леся Українка).

ПЕРЕЖИВА́ТИ що (жити під час певних подій, у певних обставинах, відчувати їхній вплив на собі); ЗАЗНАВА́ТИ чого, що, ЗНА́ТИ що, ПІЗНАВА́ТИ що, СПІЗНАВА́ТИ що, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВАТИ) що, ЗВІ́ДУВАТИ що, БА́ЧИТИ що, ЗАЖИВА́ТИ що, чого, ПІЗНАВА́ТИСЯ з чим, рідше, ЗНА́ТИСЯ з чим, розм., ВИДА́ТИ що, розм., ВИ́ДІТИ що, розм., ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) чого, що, розм., ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) чого, розм. (перев. про тяжкі, неприємні події, обставини); ДІЛИ́ТИ що, ПОДІЛЯ́ТИ що (разом з ким-небудь). — Док.: пережи́ти, зазна́ти, пізнати, спізна́ти, узна́ти (взна́ти), зві́дати, поба́чити, зажи́ти, пізна́тися, дізна́ти (дозна́ти), дізна́тися (дозна́тися), поділи́ти. В теплі та в добрі вона згадувала ті лихі години, що їй приходилось переживати, і дивувалась, як вона їх пережила (Панас Мирний); Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні (С. Васильченко); Не знали (солдати і трудівники) розпачу ніколи, хоч знали горе і журбу (В. Сосюра); Він пізнав гіркоту поразок і відступу (С. Журахович); Не спізнавши болю од розлуки, Не спізнаєш радості стрічання (А. Кримський); Багато вже взнали новоприбулі, багато витончених звірств на собі відчули (А. Хижняк); Скільки-то ви горя на своїм віку звідали!.. (Панас Мирний); (Ханенко:) Та я тут ще не за морем, не пізнався ще з жадним горем (І. Франко); Не знавсь ти з мукою гіркою (П. Грабовський); — Ти гіршії біди видав (І. Котляревський); — Хіба ви від нас яку кривду виділи? (Г. Хоткевич); Зостанешся ти сиротою і дізнаєшся горя-біди (М. Старицький); Це та Галя, з якою вони вкупі росли, з якою ділили колись і горе і радість (О. Гончар). — Пор. 1. надиви́тися.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. взнати — ВЗНА́ТИ див. узнава́ти. Словник української мови у 20 томах
  2. взнати — взна́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. взнати — [ўзнатие] = узнати -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови