видко

ВИ́ДНО присудк. сл. (про наявність світла де-небудь), СВІ́ТЛО, Я́СНО, ВИ́ДКО розм. В кімнатці ще було видно (І. Нечуй-Левицький); Хотіла було (Маруся) піти додому, поки ще світло, поки ще нема ночі (Г. Хоткевич); А надворі так місячно, ясно, хоч голки збирай (М. Коцюбинський); Буря розкрила покрівлю — в дірки місяць ллє голубе сяйво й од того в клуні видко (А. Головко).

МА́БУ́ТЬ вст. сл. (уживається для вираження невпевненості в тому, про що говориться в реченні), ЛИБО́НЬ, ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ), НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), ДОПЕ́ВНЕ, ОЧЕВИ́ДНО, ВИ́ДНО, ВИ́ДКО, ОЧЕВИ́ДЯЧКИ розм., ОЧЕВИ́ДЬКИ розм., ПРО́БІ розм., ПАК розм., ПА́КИ розм., ВІ́ДАЙ розм., АЧЕ́Й розм., МА́БУ́ТИ заст., МА́БІ́ТЬ діал., МАЙ діал., БЕ́ЗМАЛЬ діал.; НАДІ́СЬ (НАДІ́ЙСЬ) розм. (з відтінком вірогідності); МО́ЖЕ, МОЖЛИ́ВО, МО' діал., ПРАВДОПОДІ́БНО діал. (уживається для вираження припущення). Над самою річкою стояло здорове шатро, мабуть, якогось багатого цигана (І. Нечуй-Левицький); Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я "Кобзаря" (Т. Шевченко); Ви, певно, гніваєтесь на мене, що так давно вже писали (М. Коцюбинський); — За участь в такій експедиції вас, напевно, чекає нагорода (З. Тулуб); — Зле, пане, робите: у бабів є гроші! Ще, допевне, з тих, що собі наскладали крадьки (Лесь Мартович); Попався під ноги якийсь плай. Був, очевидно, якийсь давній, закинений, бо часто зовсім зникав з-під ніг (Г. Хоткевич); Щось, видно, хороше твердив Шестірний (Панас Мирний); Отямилась (Зінька) тільки на городі в дядька Гордія — видко, впала через тин, як бігла (А. Головко); Розмова Полі почала доходити ще глухіше — очевидячки, жінка перейшла до трюму (Ю. Яновський); І коваль, Зінчин батько, пробі, запишеться (А. Головко); — Бог з тобою!.. Сто вовків!.. Та б село почуло! — Та воно, пак, і не сто, А п'ятдесят було (С. Руданський); Ледве чутно скрипнули двері, — відай, хтось вийшов з хати (І. Франко); Була то ніч, з усіх ночей Найнеспокійніша, ачей (О. Підсуха); Вдарив і грім похоронний... Нічого, мабути ждать: Треба людині сторонній Шану останню віддать (П. Грабовський); Говорив (Іван) тоді за призви, що його, май, в москалі візмуть... (Леся Українка); Сусідки хитали головами над дитиною та пророкували, що, безмаль, з неї нічого не буде (Леся Українка); — Йди сам додому цею стежкою, а я піду іншою, бо вже наші стежки, надісь, розійшлись навіки (І. Нечуй-Левицький); Може, ставши льотчиком відомим, Пронесеш ти славу на крилі, А можливо, будеш агрономом Не в надхмар'ї, просто на землі (П. Дорошко); (Левко:) А чого ж це, молодиця, плачете? Мо', горе яке, мо', біда яка настала? (С. Васильченко); Ключ від мого покою забирав з собою, бо, правдоподібно, забавлюсь довше (О. Кобилянська).