1. Українська літературна мова на Буковині

видко

Ви́дко.

1. предик. присл. Видно. По лицю видко було, що він, наговоривши ся доволі, збирав плоди своїх слів (Галіп, 103); В минувшу п ятницю на сам празник Богоявленія видко було в Чернівцях перед вечером на східній части неба величаву дугу, якої в літі рідко побачити (Б., 1895, 2, 3); З сего запрошеня також видко, які вигоди мають члени з стоваришеня (Канюк, 1906, 21); Німецка преса з малими виїмками щось дуже мовчить про вистави україньскої дружини. Видко, що та преса не служить штуці, але підприємцям (Б., 1909, 81, 3).

2. вставне слово. їх [волохів] сьвященство чує ся загроженим в дотеперішнім абсолютнім панованю над руским народом і гадає силою, революцийним способом задержати свою власть. І зовсім безцеремонно бере митрополита на коротко, чи він годив ся на іменоване Манастирского [генеральним вікарієм консисторским]. Він, видко, заявив, що не годив ся, що волоске сьвященство посуджує правительство о сторонничість, за яку, однак, похваляє митрополита (Звідомл., 1914, 59).

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. видко — ви́дко присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. видко — розм. 1》 присудк. сл. Те саме, що видно 1), 2). 2》 вставн. сл. Те саме, що видно 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. видко — ВИ́ДКО, розм. 1. пред. Те саме, що ви́дно 1, 2. Галя вже знала, що козакова хата стоїть недалечко від церкви, з віконечок видко Дніпро (Марко Вовчок); Видко село, горять шибки від сонця (Ю. Яновський); Надворі видко, як удень: місяць стоїть серед неба (І. Словник української мови у 20 томах
  4. видко — ви́дко видно (ст) ◊ таки́й, шо Аме́рику ви́дно → Америка Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. видко — див. мабуть Словник синонімів Вусика
  6. видко — сві́ту (сві́та) (бі́лого (Бо́жого)) не ви́дно. 1. Стає або стало темно (від сильної зливи, хуртовини, туману, пилу і т. ін.). — Снігів тих понамітає, що тільки комини з-під них стирчать, морози такі лютують, що птиця на льоту замерзає... Фразеологічний словник української мови
  7. видко — ВИ́ДНО присудк. сл. (про наявність світла де-небудь), СВІ́ТЛО, Я́СНО, ВИ́ДКО розм. В кімнатці ще було видно (І. Нечуй-Левицький); Хотіла було (Маруся) піти додому, поки ще світло, поки ще нема ночі (Г. Словник синонімів української мови
  8. видко — Ви́дко і ви́дно, присл. ви́дно і ви́дко, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. видко — ВИ́ДКО, розм. 1. присудк. сл. Те саме, що ви́дно 1, 2. Галя вже знала, що козакова хата стоїть недалечко від церкви, з віконечок видко Дніпро (Вовчок, I, 1955, 320); Видко село, горять шибки від сонця (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах
  10. видко — Ви́дко нар. 1) Видно. Ой погляну в кватирочку — старенького видко. Мет. Ніч була темна, нічого не видко. Стор. I. 34. 2) Ясно, свѣтло. Ти, місяцю, світи видко. Мет. 74. Словник української мови Грінченка