визнати

ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) ким, чим, яким, за кого-що (ставити на рівень із ким-, чим-небудь, прирівнювати до когось, чогось, ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЗНАВА́ТИ, ЛІЧИ́ТИ рідко, ПРИЙМА́ТИ (за кого-що), МА́ТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ заст., ПОЧИТА́ТИ заст. (за кого-що); ПОЧУВА́ТИ у спол. із сл. себе, ким, чим, рідко; ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), БА́ЧИТИ (у кому, чому кого, що). — Док.: призна́ти, ви́знати, порахува́ти, прийня́ти. Лаврін уже вважав себе за господаря (І. Нечуй-Левицький); Говорили всі одразу, говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко); Визнати картину шедевром; Я себе не лічу за вірші віршівника (Панас Мирний); Він приймає переодягнену Онисю за доньку господаря (Д. Бедзик); (Хороший:) Так ви мене за приятеля маєте? (Олена Пчілка); Він почитує.. всіх немужиків за інакшу породу людей (Лесь Мартович); (Мар'яна:) Не маю я злих думок до тебе, бо за брата почитаю (С. Васильченко); — Почувай себе з нами не наймичкою, а господинею в хаті... (О. Гончар); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О.Гончар); Вбачати в комусь свого противника.

ВИЗНАВА́ТИ (вказувати на правильність, правдивість чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИСЯ, ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, СТВЕ́РДЖУВАТИ, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПРИЗНАВА́ТИ розм. — Док.: ви́знати, призна́тися, підтве́рдити, потве́рдити, стве́рдити, засві́дчити, призна́ти. (Арсен:) Хоч і гірко це визнавати, але ти... ти стала міщанкою! (З. Мороз); Дядькові доводилось... признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах); — Всі ми, піхота, війни скуштували, — підтвердив Демид (О. Гончар); (Яшка:) Запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник (Ю. Яновський); Син його не належить до жодної організації. Він як батько свідчить і стверджує це (Ірина Вільде); Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра (І. Муратов); Якщо Ви признаєте, що вона (робота) личитиме до Вашої другої збірки, то — хай вона іде у світ (Панас Мирний).

ВИЗНАВА́ТИ (вважати дійовим, законним, стверджувати своєю згодою, позитивним ставленням право на існування кого-, чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИ розм., УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) розм. рідко. — Док.: ви́знати, призна́ти, узна́ти (взна́ти). Він визнавав за жінкою більші права, ніж дає їй іслам (М. Коцюбинський); (Ольга:) Кохання — це найперша умова взаємовідносин між двома людьми. Як ви можете це не признавати! (Ірина Вільде); Лікарі порадили їй змінити оточення й виїхати на село в якусь родину, де.. хвора узнавала б чийсь авторитет (Леся Українка).

ВИ́РІШИТИ (роздумуючи, обмірковуючи, зробити певний висновок), ПОСТАНОВИ́ТИ, РІШИ́ТИ, НАДУ́МАТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ, ВИ́МИСЛИТИ, ВИ́ЗНАТИ, ПОКЛА́СТИ, ПОЛОЖИ́ТИ розм., ПРИСУДИ́ТИ розм., РІШИ́ТИСЯ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., НАВА́ЖИТИ розм., НАРА́ЯТИСЯ розм., ПОСТА́ВИТИ заст., ПРИРА́ДИТИ діал.; ЗАПОВЗЯ́ТИСЯ, ЗАВЗЯ́ТИСЯ розм., НАПОЛЯГТИ́СЯ розм., НАПОСІ́СТИСЯ розм., НАВРА́ТИТИСЯ розм. рідко, НАПОВРА́ТИТИСЯ діал. (твердо вирішити здійснити що-небудь). — Недок.: вирі́шувати, виріша́ти рідко поклада́ти, постановля́ти, ріша́ти, вимишля́ти, прису́джувати, поріша́ти, нава́жувати. — А ми вирішили тікати на батьківщину (З. Тулуб); Вони.. постановили тікати з села на далекі сахарні (І. Нечуй-Левицький); Соломія рішила покористуватись вільним днем та грошима й забігти в Галац — купити Остапові теплу одежинку (М. Коцюбинський); Як виміркував, так і зробив (І. Франко); Павло визнав за краще промовчати (А. Головко); Самі вони були малописьменні, а дочку поклали будь-що вивести в люди (П. Панч); Положили, щоб Оксану одбити в ляха того ж самого вечора (Марко Вовчок); Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Т. Шевченко); Їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності (Леся Українка); — Ми оце порішили отаманом його поставити (Панас Мирний); (Золотницький:) Я наважив одружити Яся з Наталкою (Б. Грінченко); (Омелько:) Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу (М. Кропивницький); Химочка поставив для себе — вийти в поле цілим селом (Г. Епік); Діти прирадили власне цього дня зробити собі спільну прогулянку (І. Франко); Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчати всі його творчі задуми (О. Гончар); Дряпнула Бурка по серці така фальшивість приятеля, завзявся відплатити йому (І. Франко); Наполігся пан одібрати у мене землю (Словник Б. Грінченка); Вона мене напосілась із світу зігнати (С. Руданський); Гриць навратився не дотикатися до страви (С. Добровольський). — Пор. заду́мати.

ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) (з'ясовувати, розгадувати щось, одержувати відомості про когось, щось), ДОВІ́ДУВАТИСЯ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ), ЗВІ́ДУВАТИ, ДОПИ́ТУВАТИСЯ, ПЕРЕСВІ́ДЧУВАТИСЯ, ПРОВІ́ДУВАТИ розм., ПРОЗНАВА́ТИ розм., РОЗЗНАВА́ТИ розм., ДОКО́ПУВАТИСЯ розм., ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм., НАЗНАВА́ТИ розм., ВИЗНАВА́ТИ діал., ДОСВІ́ДЧУВАТИСЯ діал.; ЧУ́ТИ, ДОЧУВА́ТИСЯ розм., ПРОЧУВА́ТИ розм., ПЕРЕЧУВА́ТИ розм., ЗАЧУВА́ТИ діал. (з розмов, чуток, також із сл. з уст чиїх); ПОЧЕРПА́ТИ (з якогось джерела); ВИЧИ́ТУВАТИ, НАЧИ́ТУВАТИ розм. (читаючи). — Док.: дізна́тися (дозна́тися), дові́датися, узна́ти (взна́ти), зві́дати, допита́тися, пересві́дчитися, прові́дати, прозна́ти, розізна́ти, докопа́тися, дізна́ти (дозна́ти), назна́ти, ви́знати, досві́дчитися, почу́ти, дочу́тися, прочу́ти, перечу́ти, зачу́ти, почерпну́ти, ви́читати, начита́ти. Прибули (вчителі), щоб познайомитися з матір'ю, дізнатись про того бешкетника, так би мовити, з першоджерел (О. Гончар); Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм (Т. Шевченко); Хоч тут і не дуже широке поле спостережень, але я ще не скучаю, бо щодня щось нового довідуюсь (Леся Українка); — Їздив же (Терентій) сьогодні до ігумені: взнавав, скільки пудів і по якій ціні буде приймати монастир небілений пісок (М. Стельмах); Я почав також у Ясенові У шинку чи де-небудь на дорозі Звідувать.., Чи в кого тут хлопець не втопився (І. Франко); Олег цікавився, з якого матеріалу зроблено літак, допитувався, що таке дюралюміній (Д. Бедзик); Шухновський, уважний, співчутливий, кожного разу пересвідчувався, чи краще я себе почуваю (Ю. Збанацький); (Сидір:) Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь (І. Карпенко-Карий); — Йду в село прознавати, як буде з землею (І. Чендей); Пішов (Еней) скрізь по полям шукати, щоб хто дорогу показав.. Щоб розізнати, розпитати, Бо в пекло стежки він не знав (І. Котляревський); Любив я в школі обмірковувати це, те, докопуватися до цього, до того (А. Тесленко); Що з того буде, коли порве (Міхонська) оце письмо, прочитає його? Тілько пошкодить ділу, а дізнатись нічого не дізнає (І. Франко); (Химка:) Хату хотів купувати (Іван). Назнав, каже, двір, що продається (Панас Мирний); Не навчила вона її скрізь усе визнавати, підгледжувати (Грицько Григоренко); Перемагала (Палазя) свій жаль, як тільки могла, щоб люди не досвідчились (Ганна Барвінок); Я ще перед постом чула, що наймичка від них відійшла (Панас Мирний); Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він має одружитися (Б. Грінченко); -- Так що ж з Омеляном? — Прочував краєчком вуха — у Вінницю послали його гостювати (М. Стельмах); "Про татуся я, доню, перечула". "О мамо!" — "Так, нема його на світі..." (П. Куліш); Про Обринських, як і давно, не зачуваю нічого особливого (О. Кобилянська); Так багато почерпнув Юрій практичних знань від заслуженого ветерана, ніби вдруге пройшов курс в інституті (А. Хижняк); Так уважно читає (дядько), що що де не вичитає, те пам'ятає (М. Коцюбинський); Треба слухать, може й справді Не так сонце сходить, Як письменні начитали... (Т. Шевченко).

СПОВІ́ДУВАТИ (дотримуватися якоїнебудь релігії, якогось віровчення), ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЙМА́ТИ (ставати послідовником якогось віровчення). — Док.: ви́знати, прийня́ти. Вимирали звільна старці, тямущі давньої віри, а хоч деякі й жили ще, то вже не сміли визнавати її відверто (І. Франко).