вильнути

МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИ розм., МОТА́ТИ розм.; ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИ діал. (недбало); ВИЛЯ́ТИ чим, розм., ВИХЛЯ́ТИ чим, розм. (про собак — крутити хвостом). — Док.: махну́ти (махону́ти), вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); — Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала (Маруся) рукою — іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла (Улянка) помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп'яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).