вимірити

МІ́РЯТИ (визначати, встановлювати величину, розмір когось, чогось якоюсь мірою, якимсь мірилом), ВИМІ́РЮВАТИ (ВИМІРЯ́ТИ), ЗАМІРЯ́ТИ (ЗАМІ́РЮВАТИ), ЗМІРЯ́ТИ (ЗМІ́РЮВАТИ), ОБМІ́РЮВАТИ (ОБМІРЯ́ТИ), ПРОМІ́РЮВАТИ (ПРОМІРЯ́ТИ) (все або багато); ВІДМІ́РЮВАТИ (ВІДМІРЯ́ТИ) (відмічати, відділяти щось); НАМІ́РЮВАТИ (НАМІРЯ́ТИ) (яку-небудь кількість чогось); РОЗМІРЯ́ТИ (РОЗМІ́РЮВАТИ) (визначати величину, розміри чогось, відстань між чимсь); ПРИМІРЯ́ТИ (ПРИМІ́РЮВАТИ) (надягати одяг, взуття, оздобу тощо, щоб визначити відповідність розміру). — Док.: помі́ряти, ви́міряти, ви́мірити, замі́ряти, змі́ряти, обмі́ряти, промі́рити, промі́ряти, відмі́ряти, намі́ряти, розмі́ряти, розмі́рити, примі́ряти. Отже цілісеньке літо міряли вони землі.. На осінь обміряли; взявся наш землемір списувати, скільки він наміряв (О. Кониський); Дід Йосип давав лад, вказував жінкам, які балки витягали із згарища, вимірював метром довжину (Д. Бедзик); Данило Микитович з техніком заміряв глибину фундаменту (В. Кучер); На другий день повів я Івана у Вербки; зміряли його, огляділи та, забивши у колодки, і погнали у Катеринослав (О. Стороженко); Виловлену рибу зважують і промірюють (з газети); Треба було проміряти глибину гирла, щоб довідатись, чи можливе в нім судноплавство (З. Тулуб); Тихович, мов полковник той, визначує місце бойовища, відмірюючи ланцюгом стосажневий квадрат (М. Коцюбинський); Угорі вишикувались у чергу, і Гриша відміряв кожному по півчерпака, стараючись нікого не обділити (О. Гончар); Цього року березень розщедрився на сонце. Шкільний директор намірював двадцять п'ять градусів тепла в затінку (М. Томчаній); Ближче, понад дорогою, чоловіка з п'ять розмірюють поле (А. Головко); Будівничий з Бенедьом розмірював план і випальковував місце, куди мали копатися фундаменти (І. Франко); (Оленка (бере браслет і приміряє на руку):) Отже й до моєї руки пристає (І. Нечуй-Левицький); Гнат стояв оддалік та осміхався, дивлячись, як Настя примірювала червону, як жар, матерію (М. Коцюбинський).

ЦІ́ЛИТИСЯ чим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ (НАЦІЛЯ́ТИСЯ), ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ (ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ), НАМІРЯ́ТИСЯ розм., ЦІЛЯ́ТИ розм., ЦІЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЦІЛЯ́ТИ розм., ЛУ́ЧИТИ розм., МІ́РЯТИ діал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯ розм. (з рушниці). — Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); (Ніна:) Як ви сміли стріляти в кімнаті! (Сусляєв:) Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); — Міряй в око (ведмедя), боярине! — шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). — Пор. 1. наво́дити.