виміркувати

ВИ́РІШИТИ (роздумуючи, обмірковуючи, зробити певний висновок), ПОСТАНОВИ́ТИ, РІШИ́ТИ, НАДУ́МАТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ, ВИ́МИСЛИТИ, ВИ́ЗНАТИ, ПОКЛА́СТИ, ПОЛОЖИ́ТИ розм., ПРИСУДИ́ТИ розм., РІШИ́ТИСЯ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., НАВА́ЖИТИ розм., НАРА́ЯТИСЯ розм., ПОСТА́ВИТИ заст., ПРИРА́ДИТИ діал.; ЗАПОВЗЯ́ТИСЯ, ЗАВЗЯ́ТИСЯ розм., НАПОЛЯГТИ́СЯ розм., НАПОСІ́СТИСЯ розм., НАВРА́ТИТИСЯ розм. рідко, НАПОВРА́ТИТИСЯ діал. (твердо вирішити здійснити що-небудь). — Недок.: вирі́шувати, виріша́ти рідко поклада́ти, постановля́ти, ріша́ти, вимишля́ти, прису́джувати, поріша́ти, нава́жувати. — А ми вирішили тікати на батьківщину (З. Тулуб); Вони.. постановили тікати з села на далекі сахарні (І. Нечуй-Левицький); Соломія рішила покористуватись вільним днем та грошима й забігти в Галац — купити Остапові теплу одежинку (М. Коцюбинський); Як виміркував, так і зробив (І. Франко); Павло визнав за краще промовчати (А. Головко); Самі вони були малописьменні, а дочку поклали будь-що вивести в люди (П. Панч); Положили, щоб Оксану одбити в ляха того ж самого вечора (Марко Вовчок); Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Т. Шевченко); Їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності (Леся Українка); — Ми оце порішили отаманом його поставити (Панас Мирний); (Золотницький:) Я наважив одружити Яся з Наталкою (Б. Грінченко); (Омелько:) Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу (М. Кропивницький); Химочка поставив для себе — вийти в поле цілим селом (Г. Епік); Діти прирадили власне цього дня зробити собі спільну прогулянку (І. Франко); Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчати всі його творчі задуми (О. Гончар); Дряпнула Бурка по серці така фальшивість приятеля, завзявся відплатити йому (І. Франко); Наполігся пан одібрати у мене землю (Словник Б. Грінченка); Вона мене напосілась із світу зігнати (С. Руданський); Гриць навратився не дотикатися до страви (С. Добровольський). — Пор. заду́мати.

ДОДУ́МАТИСЯ до чого (розмірковуючи, зробити певні висновки), ЗМІРКУВА́ТИ що, ДОМІРКУВА́ТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ що, ПРИДУ́МАТИ що, ДОДУ́МАТИ що, ДІЙТИ́ чого, до чого, ДОБРА́ТИ (ДІБРА́ТИ) чого, розм., ПРИХИТРИ́ТИСЯ з інфін., розм., УМУДРУВА́ТИ (ВМУДРУВА́ТИ) що, розм., ДОМУДРУВА́ТИСЯ розм., ДОМИ́СЛИТИСЯ розм., ДОКУМЕ́КАТИ що, розм., ДОКУМЕ́КАТИСЯ розм., ДОМІЗКУВА́ТИСЯ розм., ДОРОЗУМІ́ТИСЯ розм., ПРИРОЗУМІ́ТИ що, з інфін., розм., УМУДРИ́ТИСЯ (ВМУДРИ́ТИСЯ) з інфін., розм., ПОКМІ́ТИТИ що, діал., ЗМУДРУВА́ТИ що, діал., ЗМИ́СЛИТИ що, діал., ДОВМИ́ТИСЯ діал., ДОГЛУ́ПАТИСЯ діал.; ЗНАЙТИ́СЯ (не розгубившись, вийти зі скрутного становища). — Недок.: доду́муватися, змірко́вувати рідше домірко́вуватися, вимірко́вувати, приду́мувати, доду́мувати, дохо́дити, добира́ти, прихитря́тися (прихи́трюватися рідше), доми́слюватися, куме́кати, дорозуміва́тися, умудря́тися (вмудря́тися), доу́муватися, доглу́пуватися, знахо́дитися рідше. — От ти говорив, що місто погане, а село хороше, а до того й не додумався, що люди з мозолями і в місті, і в селі є (Григорій Тютюнник); Захоплені в полон гітлерівські офіцери не можуть зміркувати, яким чином Червона Армія так швидко опинилася в Відні (О. Левада); Денис Ісакович народився мисливцем і рибалкою. А ким він іще міг би бути — можна доміркуватися з того, що я оповім(М. Рильський); — Отак і ми, мовляв, як оце ви: міркували та й виміркували: немає іншого порятунку, як тільки одбиватись од козаків (А. Головко); — Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (М. Стельмах); Пішов (цар) любенько погулять І одпочить. Та, спочивавши, Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Т. Шевченко); Люди не зразу дійшли до того, щоб свої слова виписувати чи вичерчувати (Панас Мирний); — Я ніяк не доберу, що з ним коїться (Є. Гуцало); Так усе добре, спасибі за ласку, добродії умудрували (Словник Б. Грінченка); Я й домудрувався, Лиш сокиру притащив, З дупла прорубався (С. Руданський); Панас Олексійович домислився роботу м'язів перекласти на пневматику (І. Волошин); Коли зник (хлопець), аж тоді я докумекав, що треба було затримати або хоч запитати — хто він? (Є. Кравченко); Її серце відчуло біду раніше, ніж докумекався чоловік (П. Панч); (Надежда:) Якщо ви вже домізкувались до того, що грамота — розумові очі, то навчу (читати) (М. Кропивницький); Колись наші славні предки, запорожці, дорозумілися.. висловити в листі султанові свою бойову програму (І. Ле); Їх же ціле село. І не прирозуміли, що зробить, злякались купки дуків! (А. Тесленко); Мій Клим подумав — і вмудрився: Хотів Кобилку Клим не їсти приучить, І Шкапа мусила постить (Л. Боровиковський); Іван з властивою всім бідним догадливістю.. покмітив, чого татові хибує (І. Франко); Ти ба! Не всякий так змудрує, як сам Виргилій намалює (І. Котляревський); Важко було цим простим і чесним людям змислити все, що коїли фашисти (І. Волошин); Він довмився, що посіяти (Словник Б. Грінченка); Люди не могли дійти, відки воно береться те добро у Гершка, але швидко доглупались (І. Франко); Андрій не знайшовся, що сказати, хотів сказати щось уїдливе, але не знайшов потрібних слів (І. Багряний). — Пор. 1. зрозумі́ти.