винирнути

ВИПЛИВА́ТИ (підійматися з глибини води на її поверхню), СПЛИВА́ТИ, ВИРИНА́ТИ, ЗРИНА́ТИ, ВИПІРНА́ТИ, ВИГУ́ЛЬКУВАТИ розм., ВИПУРНА́ТИ розм. (пірнаючи, знову з'являтися на поверхні води). — Док.: ви́плисти, ви́пливти, ви́плинути, сплисти́, спливти́, спли́нути, ви́нирнути, ви́ринути, зри́нути, ви́пірнути, ви́гулькнути, ви́пурнути. А з моря солоних глибин Випливали ротаті акули (М. Рильський); В розпачі то кидалась (риба) в морську глибину, то спливала до самої поверхні (Ю. Збанацький); Пірнув (рибалонька), виринає — І утоплену Ганнусю На берег виносить (Т. Шевченко); (Водяник (до Русалки):) Іди на дно! Не смій мені зринати три ночі місячні поверх води (Леся Українка); Коли ж я випірнув з води, в лице так свіжо вітер віяв... (В. Сосюра); Вигулькнувши з води, Маруся попливла наввимашки (О. Донченко).

З'ЯВИ́ТИСЯ (утворившись, стати помітним), ПОЯВИ́ТИСЯ, ПОКАЗА́ТИСЯ, ВИ́СТУПИТИ, ПРОСТУПИ́ТИ, ВИ́ЯВИТИСЯ заст.; ВИ́НИКНУТИ (звідкись); ВИ́РИНУТИ (ВИ́РНУТИ), ВИ́НИРНУТИ (несподівано звідкись); ВИ́ПЛИСТИ (ВИ́ПЛИВТИ) (повільно звідкись); ВИ́СКОЧИТИ розм. (несподівано на поверхні чогось); ВИ́СИПАТИ, ВИ́РОЇТИСЯ (у великій кількості). — Недок.: з'явля́тися, появля́тися, пока́зуватися, виступа́ти, проступа́ти, виявля́тися, виника́ти, вирина́ти, виплива́ти, виска́кувати, висипа́ти, виро́юватися. На скронях з'явилася сивина; Оникій перший набирає ложку, бере в рот, але раптом весь червоніє, на очах його показуються сльози (І. Багмут); Щодня вона міцніла, іноді на білому, як полотно, лиці виступить рум'янець (К. Гордієнко); Помчав (кінь) легкою пір'їною.., — тільки на мить поринаючи в долини й знову виникаючи на горбах (Л. Смілянський); Старшина на конях виринала то тут, то там (О. Маковей); Нарешті хутір неясно виплив з метелиці (М. Стельмах); Кайдашиха почутила, що в неї на тім'ї вискочила ґуля (І. Нечуй-Левицький).