випинатися

ВИПИНА́ТИСЯ (видаватися, виступати наперед, убік під час напруження, руху), ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ рідше, ПНУ́ТИСЯ рідше; ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ (також назад); ВІДКОПИ́ЛЮВАТИСЯ розм., ЗАКОПИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (звич. про губи). — Док.: ви́пнутися, ви́п'ястися, відду́тися, відстовбу́рчитися, відкопи́литися, закопи́литися. Жартує та сміється, аж вилиці випинаються на сухих щоках (І. Нечуй-Левицький); Її чорне обличчя стало якимсь кумедно поважним, червоні губи віддулися, неначе вона сердилась (М. Коцюбинський); Ех, Гамалія, Гамалія, гордий та вільний. Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник); — А ви напам'ять вже вивчили? — недовірливо покосився підполковник і знову його перегнуті .. уста відстовбурчувались (М. Стельмах); (Солдат:) А пані усміхається так лагідно до гостей. І нижня губа відкопилилася (П. Кочура); — Дивлюся — ніс закопилився (Панас Мирний).

ВИСТУПА́ТИ (бути, знаходитися поперед чого-небудь, виділятися на якійсь поверхні), ВИДАВА́ТИСЯ, ВИПИНА́ТИСЯ, ВИСУВА́ТИСЯ, ВИСО́ВУВАТИСЯ рідше, ВИПИРА́ТИ розм., ВИПИРА́ТИСЯ розм. рідко, ВИСТАВА́ТИ діал. — Док.: ви́ступити, ви́датися, ви́пнутися, ви́сунутися, ви́перти, ви́стати. Поламані гори.. то западали, то виступали кручами над самісіньку Сулу (І. Нечуй-Левицький); Зціпила зуби, аж її щелепи видалися над повними щоками (Панас Мирний); На спині в нього випинався помітний горб (С. Чорнобривець); Один камінь висунувся з скелі.. й нахилився вниз, наче стріха (І. Нечуй-Левицький); Шинеля та чоботи збиті, руді, Наган випирав з-під поли (П. Воронько); В трьох кишенях понакладено всього стільки, що вони випиралися, як торби (І. Ле); У нього була довга шия, а гортанка виставала на ній, немов грушка (Лесь Мартович).