виповісти

ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИ діал., ВИПОВІДА́ТИ діал., ВИМОВЛЯ́ТИ діал. — Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Ніколи ні в чому їм не відмовляв (А. Шиян); — Спасибі тобі, мій таточку рідненький! Не відкажи і теперечки, — та й устала навколішки, і цілує його руки (Г. Квітка-Основ'яненко); — А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання? (І. Франко).

I. ЗВІРЯ́ТИ що (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне), ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯ в чому, ДІЛИ́ТИСЯ чим, ВИПОВІДА́ТИ розм., ПОВІДА́ТИ розм., ПОВІ́ДУВАТИ розм., ПОВІ́РЮВАТИ рідко, ЗВІ́РЮВАТИСЯ рідко, УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) рідко, УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) рідко. — Док.: зві́рити, пові́рити, дові́рити, дові́ритися, зві́ритися, поділи́тися, ви́повісти, пові́дати, пові́сти, упові́сти́ (впові́сти́). Йому раптом захотілося, щоб отак усе життя бачити біля себе Наталю, звіряти їй свої найпотайніші думки (В. Собко); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (К. Гордієнко); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (А. Головко); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір'я (О. Донченко); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям.. (Д. Бедзик); Тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (А. Шиян); Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).