випрохувати

ВИ́ПРОСИТИ (просячи, домогтися чого-небудь або одержати що-небудь), ВИ́ПРОХАТИ, ВИ́БЛАГАТИ, ВИ́МОЛИТИ (благаючи); РОЗБОГАРА́ДИТИ розм. рідко, ВИ́ПЛАКАТИ розм. (із сльозами благаючи); ВИ́КАНЮЧИТИ розм., ВИ́ЦИГАНИТИ розм., ВИ́ЗУДИТИ розм. (настирливо просячи); ВИ́ПОВЗАТИ розм. (повзаючи перед кимось). — Недок.: випро́шувати, випро́хувати, вимо́лювати, випла́кувати, виканю́чувати, вицига́нювати, цига́нити, визу́джувати. Він випросив у командування відпустку на кілька день (В. Кучер); Грицько запріг своїх пару биків, випрохав у сусіда ще пару та двома парами поїхав до Чіпки (Панас Мирний); Вже він.. виблагає дозволу й грошей на дорогу (М. Коцюбинський); Щороку батьки позичають у Сироватки, вимолюють по пуду.. аби хоч діти не пухли з голоду (М. Олійник); Де б його розбогарадити грошей (Словник Б. Грінченка); Радилися, радилися, а далі дочка таки виплакала у батька, щоб завтра вінчатися (Г. Квітка-Основ'яненко); Тут же стояла пляшка з бензином, який з великими труднощами Віктор виканючив у командира господарської роти (Ю. Збанацький); А мати.. завжди бере Ксеню на ярмарок, і тоді вже ні баришники, ні перекупки не вициганять у них ані шага (М. Стельмах); Чи хоч раз син набрав матері на чоботи, на спідницю? Теща все визудить (К. Гордієнко); (Кіндрат Антонович:) Повзав і я перед вами, ну і виповзав... (М. Кропивницький).

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.