вирла

О́ЧІ мн. (орган зору), ЗІР, ЗІНИ́ЦІ рідше, БІ́ЛЬМА зневажл., БАНЬКИ вульг., БА́ЛУХИ вульг., СЛІ́ПИ вульг., СЛІПАКИ́ вульг., СЛІ́ПНІ вульг.; ВИ́РЛА розм. (випуклі, витріщені). Вір своїм очам, а не чужим речам (прислів'я); Сумна коса і зір чудовий комусь приснилися давно... Вишневі губи, чорні брови, пісні дівочі вечорові і шум акації в вікно... (В. Сосюра); — Я вмерла, щоб ланцюг скороминущих літ Зімкнути з вічністю; зіниці я склепила, Щоб їх розкрити там, у непомеркний світ (М. Зеров); (Гострохвостий:) Хіба ж мені батьки більма засліпили? Хіба ж я не бачу, що таке Єфросина, а що таке Оленка? (І. Нечуй-Левицький); (Гарасим:) Своїми очима бачив, оцими самими баньками дивився (Панас Мирний); Він увесь став багровий, балухи наллялись кров'ю, руки йому тремтіли (О. Досвітній); — Ще ж темно... Не дадуть і поспати. — Темно... Розтули сліпи — розвидниться (А. Іщук); (Стратон:) Своїми сліпаками сам бачив, а ви кажете (П. Козланюк); Ото витріщив сліпні, а нічого не бачить — бодай тобі повилазили (М. Номис); Зрівнялося страховище, бликнуло туди-сюди червоними п'яними вирлами; пройшло, в доброму гуморі, своєю дорогою, нікому не заподіявши зла (С. Васильченко).