вирядитися

ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ (про людей — на конях, на якомусь транспорті); ВІДЛІТА́ТИ (про літаки та їх пасажирів); ВІДПЛИВА́ТИ (про судна та їх пасажирів); ВИРЯДЖА́ТИСЯ (про людей — відповідно приготувавшись); ПОДАВА́ТИСЯ, РУША́ТИСЯ розм., ВИПИХА́ТИСЯ розм., ВИМИКА́ТИСЯ розм. (про людей — пішки або на якомусь транспорті). — Док.: відпра́витися, ви́рушити, ру́шити, відбу́ти, поли́нути поет. поката́ти розм. відійти́, від'ї́хати, ви́їхати, відлеті́ти, відпливти́, відплисти́, ви́рядитися, пода́тися, ру́шитися, ви́пхатися, ви́мкнутися, уда́ритися (вда́ритися) розм. ви́мандрувати (далеко) рідше. Рано-вранці на роботу відправлявся батько мій (М. Упеник); — Сідай по вагонах, одправляємося на фронт (О. Довженко); З товарної станції щодня вирушали на захід довгі ешелони (О. Гончар); Сев, натомлений, без шапки, рушає додому пішки (Ю. Яновський); Відбути у відрядження; — Під'їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене.. та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький); — Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург (І. Нечуй-Левицький); Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич); Грузовики загарчали, від'їжджаючи, і все надовго затихло (В. Кучер); Він знав, що ми завтра вранці від'їздимо (О. Досвітній); Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (В. Кучер); Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода); Вирядитися на ярмарок; Зважився Максим перебути на шахтах весну.., а тоді вже подаватися додому на село (Грицько Григоренко); Мені й не рушитися без білета (Н. Кобринська); Куди ж їй з таким маленьким дитяточком у дорогу випихатися (А. Шиян); Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (М. Коцюбинський); Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів). — Пор. руша́ти.

ОДЯГА́ТИСЯ у що і без додатка (покривати себе яким-небудь одягом), УБИРА́ТИСЯ (ВБИРА́ТИСЯ), ВДЯГА́ТИСЯ (УДЯГА́ТИСЯ), ОДЯГА́ТИ, ОДІВА́ТИСЯ розм., ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИСЯ розм., РЯДИ́ТИСЯ ірон., ОБЛАЧА́ТИСЯ заст.; НАРЯДЖА́ТИСЯ (в гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИСЯ розм.; ВИРЯДЖА́ТИСЯ, РОЗРЯДЖА́ТИСЯ розм., ВИЧЕПУ́РЮВАТИСЯ розм., РОЗЧЕПУ́РЮВАТИСЯ розм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИСЯ розм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИСЯ (гарно й охайно). — Док.: одягти́ся (одягну́тися), убра́тися (вбра́тися), вдягтися (удягтися), вдягнутися (удягнутися), оді́тися, оді́ти, зодягти́ся (зодягну́тися), облачи́тися, наряди́тися, обряди́тися, ви́рядитися, розряди́тися, ви́чепуритися, розчепури́тися, ви́франтитися, прифранти́тися, прихаху́литися діал. приодягти́ся (приодягну́тися), прибра́тися. Устав Артем. І зразу ж, щоб не так холодно було, вмився холодною водою, потім став одягатися (А. Головко); Убирайся, молодий козаче, — Завтра, завтра похід буде (пісня); Дівчина схоплюється і починає швидко вдягатись (О. Донченко); Почав (Дмитро) одягати кожушок (М. Стельмах); Маня.., судорожно тремтячи, складала свої речі та одівалася в дорогу (І. Франко); Не запалюючи світла, щоб не розбудити сім'ї, став (Оксен) зодягатися, глухо покашлюючи (Григорій Тютюнник); Платон Зубов зустрів військового суддю люб'язно, хоч і не потрудився облачитися як слід (С. Добровольський); І наряджається, і чепуриться (Оксана) щодня (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чого це ти вирядилась, як на май чи на Великодню неділю? — запитав (Є. Гуцало); — Роздягайся... Давай сюди пальто, циліндр. Вифрантився! Одразу й не впізнати (М. Олійник); Мій тесть мріяв і приодягтися, бо за час війни добре-таки обносився (Ю. Мокрієв); Аж ось іде в хату Кирило Тур, удаючи з себе такого веселого молодця, що ти б сказав — він на весілля прибравсь (П. Куліш). — Пор. 1. надяга́ти.