височезний

ВИСО́КИЙ (на зріст більший від звичайної, середньої людини), ВИСОЧЕ́ЗНИЙ підсил., ВИСОЧЕ́ННИЙ підсил., ПРЕВИСО́КИЙ підсил., ПРЕВИСОЧЕ́ННИЙ підсил., РО́СЛИЙ, РОСЛА́ВИЙ (РОСЛЯ́ВИЙ) розм., ДО́ВГИЙ розм., ДОВЖЕ́ЗНИЙ підсил. розм., ДОВЖЕ́ННИЙ підсил. розм., ДОВЖЕЛЕ́ЗНИЙ підсил. розм.; МОНУМЕНТА́ЛЬНИЙ підсил. рідше (також кремезний); ДОВГОВ'Я́ЗИЙ розм., ДОВГОТЕЛЕ́СИЙ розм. (високий, незграбний і худий). Висока та струнка молодиця вибігла їх провести (Панас Мирний); Він був височезний і широкоплечий (О. Донченко); Я підвів голову вгору й побачив над собою височенного генерала (Л. Смілянський); Та й справді це був молодець! Рослий, стрункий, кріпкий і на руку, і на ногу (Г. Хоткевич); У батька вдався (Артем) — рослявий і на лиці змужнів (А. Головко); Ніяк не могла уявити собі (Раїса), що той.. довгий семінарист носить тепер камилавку (М. Коцюбинський); В кімнату помалу всунулась довжелезна постать (С. Васильченко); Монументальна його (діда) постать.. ступає на веранду (С. Васильченко); Довгов'язий німецький офіцер, з сухим носом стояв уже за столом (П. Панч); Перед ним стояв уже не довготелесий і незграбний Андрійко, а змужнілий, міцний, з блискучими очима повстанець (П. Панч).

ВИСО́КИЙ (який має велику відстань знизу догори), ВИСОЧЕ́ЗНИЙ підсил., ВИСОЧЕ́ННИЙ підсил., ПРЕВИСО́КИЙ підсил., ПРЕВИСОЧЕ́ННИЙ підсил., ПІДХМА́РНИЙ підсил. перев. поет.; ВИСО́ТНИЙ (перев. про споруду); ГІНКИ́Й, ПРОГО́НИСТИЙ підсил. розм. (витягнутий угору й тонкий); КРУТИ́Й (про хвилю, морський прибій); ПАНІВНИ́Й (який піднімається над чимось, перев. над певною місцевістю). Ми опинились під темним склепінням високих дубів (П. Панч); Дорога його лежала повз елеватор, повзцю височезну споруду з бетону (О. Гончар); На самому вершечку цієї гори над кручею поляки поставили превисокий дерев'яний хрест на пам'ятку про повстання 1863 року (І. Нечуй-Левицький); Чи довго вона йшла, чи недовго, коли дивиться — стоять два превисоченні дуби, а поміж дубами сидить стара жінка (Марко Вовчок); У підхмарних чорних глибинах моторошно гуляли прожектори (О. Гончар); Проти станції зводився в небо висотний будинок (В. Собко); Край дороги, впираючись у небо, шумлять гінкі тополі (І. Цюпа); Грає море, Хвилю підіймаючи круту (А. Малишко); Висота.. була панівною в цій місцевості (Я. Качура).