висісти

ВИСІДА́ТИ (ставати на землю, залишаючи віз, вагон, судно тощо), СХО́ДИТИ, ВИХО́ДИТИ, ЗІХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ, ЗЛА́ЗИТИ розм., ВИЛА́ЗИТИ розм., ВИЛІЗА́ТИ розм. (притримуючись руками або протискуючись). — Док.: ви́сісти, зійти́, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, ви́лізти. Висівши з вагона, пішов (Василь), розглядаючись за людьми (Д. Бедзик); На станції сходимо разом (М. Коцюбинський); Софія виходить з екіпажу (Леся Українка); Він нагадував пасажира, який щойно зійшов з поїзда й поспішає додому (М. Ю. Тарновський); Швидко й безшумно козаки висадилися з човнів і залягли біля крайніх осель (С. Добровольський); — Ану злазь (із воза), Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Б. Грінченко); Повозки були повнісінькі! З їх почали вилазити панни, паничі (І. Нечуй-Левицький).