висіти

ВИ́СІ́ТИ (про предмети — перебувати у висячому положені, тримаючись на чому-небудь або будучи прикріпленим до чогось, зачепленим за щось), ВИ́СНУТИ, ПРОВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ОБВИСА́ТИ. — Док.: прови́снути, пови́снути, обви́снути. Де-не-де на кілках понад берегом висять неводи (М. Коцюбинський); На гілках абрикосів виснули кетяги гусеничних гнізд (В. Кучер); На середньому вагоні провисало червоне полотнище з білими літерами (П. Панч); Важка сльоза заграла у її чорному оці,.. і повисла на вії (Панас Мирний); Буксирний канат обвис, плиснув у воду, але баржа ще деякий час важко рухалась по річковій течії (О. Донченко).

ВИ́СІ́ТИ (про хмари, туман і т. ін. — триматися в повітрі якийсь час нерухомо або повільно пересуваючись), ЗАВИСА́ТИ, ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВИСА́ТИ. — Док.: зави́снути, пови́снути, зви́снути. Сухий жовтий туман висів у повітрі, заступаючи сонце (З. Тулуб); Купчаться хмари, зависають низько над землею (О. Довженко); Прозора синя запона осінньої імли висне над містом (М. Чабанівський); Ось над лісом хмаркою білий дим повис (Н. Забіла); Під дужим натиском вітру хмари перевертаються вгорі й поволі осідають униз, звисаючи важко над землею (П. Колесник).

ЗВИСА́ТИ (про предмети — висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). — Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку — вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все — вуси, волосся, старий мундир — звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАВИСА́ТИ (виступаючи, виснути над ким-, чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ рідше, ВИ́СІ́ТИ рідше. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, зві́ситися. Підмитий зісподу прибоєм, він (мис) грізно нависав над кипінню хвиль широким склепінням (З. Тулуб); Сидорчук стояв, виструнчившись, і його черевце солідно звисало над столом (Ю. Бедзик); На вузькім стрімчаку (скелі), немов орлине гніздо, повис отой замок (М. Старицький); Над тим яром на гострих, як ребра, верхах гори позвішувалось зелене дерево, так, як часом замети снігу звішуються над стріхою (І. Нечуй-Левицький); Над самою водою висіла тут величезна скала (І. Франко). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАВИСА́ТИ (розміщатися низько над чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ВИ́СІ́ТИ, ВИ́СНУТИ, НАДВИСА́ТИ розм. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, надви́снути. Йдеш вулицею, і виноград лізе з кожного двору, заходиш на веранду — аж на плечі тобі нависає (О. Гончар); Низька, похмура стеля звисає над самою головою (П. Колесник); Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть неба повисала непрозора (Л. Первомайський); Висло небо чуже наді мною (Я. Шпорта). — Пор. 2. ви́сі́ти.